Коли її діти виросли, а чоловік більшу частину року проводив на гастролях (Тім МакКой зіграв свій останній фільм «Реквієм по стрільцю» у 1965 році), Інґа переважно читала. Тепер вона замислилася над написанням довгої оповіді. Вона згадала, що за останні двадцять років люди постійно просили її про автобіографію, і вважала, що тепер готова для цього. «Моє життя до шлюбу і дітей схоже на художній фільм, який я із захватом дивлюся, — згадувала вона. — Думаю, саме я мушу написати про нього, бо лише тоді це буде неупереджено [sic]»{994}.
Інґа почала робити нотатки своєї можливої автобіографії і звернулася до старих друзів із проханням підтвердити спогади та дати. Її нещодавні зустрічі з Камалем Абделем Набі і Робертом Бутбі сколихнули минуле. Вона навела довідки про Пола Фейоша, і дізналася, що у 1963 році він помер, залишивши вдову (і п’яту дружину) Літу Біннс головою Фонду антропологічних досліджень Веннер-Ґрена.
«Мене неймовірно тішить, що ти збираєшся описати своє життя. Тобі багато чого є розповісти, — писав Інзі Лотар Вольфф. — Мене дещо збентежило те, що ти збиралася повідати лише “найкраще” про Пола. Якщо таким буде загальний тон твоєї книжки, то вона не стане ані правдивою, ані цікавою… Тож якщо ти ставишся до неї серйозно і бажаєш щось донести світові, то мусиш писати так, як було насправді, а не так, як того б хотілося тобі». І погоджуючись із зауваженням про Інґу в колонці Шейли Ґрем, Вольфф додав: «Але ти так чи так не злопам’ятна»{995}.
Інґа так і не спромоглася написати книжку і тепер гадала, як має вчинити з листами від Джека. Вона зв’язалася з Артуром Кроком, який заспокоїв її, сказавши, що «Кеннеді її ніколи не забував»{996}. Крок порадив віддати листи у бібліотеку імені Джона Фітцджеральда Кеннеді, яку тоді відкривали у Бостоні (нинішня почала роботу у 1979 році), але обмінявшись посланнями, Інґа сказала найменшому брату Джека — сенатору Едварду Кеннеді, що вона все обдумала і вирішила залишити ці листи своїм синам. Кеннеді відповів, що розуміє її позицію.
Не написавши книжки, Інґа передавала свою мудрість синам у листах, сподіваючись, що вони її хоча б частково запам’ятають, бо, як вона зауважила, «Мати — завжди мати, і часом це може бути певним недоліком. Вони так довго слухали її, що я не певна, чи почули все, що вона казала»{997}.
Інґа сподівалася, що Рон і Террі дослухаються її, коли вона пропонувала свої поради у виборі гідної дружини, і ці поради могли послужити її власною епітафією. Інґа казала, що нічого поганого в красивій жінці немає, «але для мене важливіше, щоби вона була сердечною і тріпотливою наче метелик, який все ще має пилок на крильцях. Це, можливо, звучить для вас по-дурному, але коли ви подорослішаєте, то зрозумієте мене[77]. Тож що б не сталося — зберігайте пилок, бо в когось його взагалі немає, а в когось він занадто швидко обсипається»{998}.
Попри те, що ще рік тому лікарі заявляли, що її «стан здоров’я задовільний», смерть швидко наближалася до Інґи. Вже восени 1973 року вона могла сказати — щось не так. Колоноскопія виявила в неї рак товстої кишки, але подальші аналізи показали, що метастази розповсюдилися і на її печінку. Їй було надзвичайно боляче.
Террі приїхав додому доглядати за мамою, але Тім вважав своїм обов’язком завершити сезон гастролей із цирком Tommy Scott’s and His Country Caravan. Він сподівався, що Інґа протримається до його повернення. У листопаді він написав їй прощального листа. Досконалий шоумен МакКой дав їй найвищу оцінку від артиста — назвав її «членом трупи». МакКой написав, що минулого вечора мав складне шоу, яке нагадало йому, як останнього літа в цирку, коли запізнився реквізитор, Інґа перебігла арену і повернулася з його ласо, гвинтівкою та кошиком для бутафорії, «занадто важким для будь-кого». МакКой писав, що Інґа завжди проявляла себе «чудовим членом трупи у всі періоди нашого спільного життя. Що б не робив твій чоловік, ти завжди була поруч»{999}.
77
«Пилок» на крильцях метеликів — це, фактично дрібні лусочки, які надають їм яскравого забарвлення, а коли їх зігріває сонячне проміння, завдяки їм комахи літають.