У Інґи закінчувалися запитання, і вона намагалася завершити інтерв’ю, але Гітлер наполягав на продовженні. До них приєднався Ґеббельс, і авторка вирішила закінчити розмову питанням про роль жінок у Третьому рейху. Приміром, чи можуть жінку призначити міністром в уряді? «Ні, — відповів Гітлер. — Наші жінки мають бути справжніми, і їм це добре вдається. Для них ми ростимо здорових, вправних і сильних чоловіків. Як для жінки, вам би більше нічого не було потрібно, чи не так?»{374}
Після цих слів Інґа піднялася з крісла і простягнула Гітлерові руку. Певно, перебуваючи в доброму гуморі від свого скромного флірту, він сказав їй: «З вами було цікаво. Прошу, повідомте мені, коли наступного разу приїдете до Берліна»{375}. Ґеббельс помітив, як товариство Інґи сподобалося Гітлеру. Ввечері того дня він знову відмітив у своєму щоденнику, якою «чудовою жінкою» вона була. І додав: «Фюрер у захваті від неї»{376}.
Наскільки він захопився стало темою пліток. Згодом Інґа наполягала, що «не було і найменшого натяку на зацікавленість Гітлера мною як жінкою»{377}. Але іншим подобалося робити інсинуації.
Якщо Інґа сподівалася, що ексклюзивним інтерв’ю з Гітлером викличе повагу до себе як до журналістки, то в певних колах ефект виявився прямо протилежним.
Працівники данського посольства були спантеличені, як Інзі вдалося добитися особистої розмови з Гітлером. Посол Цале, ігноруючи матеріал Інґи про весілля Ґьорінґа, рапортував міністерству закордонних справ, що її попередній журналістський досвід зводиться до кількох «радше наївних інтерв’ю з дружинами деяких міністрів». Він переказав плітки, почуті від одного німецького дипломата, буцімто Інґа використовувала «не такі вже й чисті методи» для того, щоб отримати доступ до нацистської верхівки{378}. Чутки про її статус коханки Гітлера були такими поширеними, що згодом з’явилися в ФБРівській справі на Інґу.
Прес-аташе посольства Пер Фабер, який давно вважав її не більш ніж колишньою королевою краси, тепер саркастично називав «Die Grosse Arvad [Велика Арвад]». Його теорія полягала в тому, що редактори Berlingske Tidende використовували Інґу, «щоб дістатися місць, де певні леді явно добре почуваються», а нацистам вона потрібна для поширення пропаганди{379}.
У листах до матері Інґа розповідала про чудові вечірки і загравання із нацистськими службовцями, але ані в них, ані деінде вона не згадувала якихось серйозних чи інтимних стосунків під час свого перебування в Німеччині. Немає жодних доказів фізичного зв’язку Інґи і Гітлера[32]. Взагалі є сумніви, що у фюрера був секс хоч з якоюсь жінкою.
Час від часу в Гітлера траплялися сильні короткотривалі захоплення привабливими жінками, зазвичай значно молодшими за нього білявками, а іноді дружинами знайомих або друзів, як-от Маґда Ґеббельс чи Гелен Ганфштенґль. Він до нестями їх обожнював тижнями, іноді довше, посилаючи їм записки, квіти чи, рідше, подарунки, а тоді забував і рухався до нового платонічного кохання. Ці почуття виявлялися неглибокими, «показним коханням, а не справжніми емоціями»{380}, як зазначав Ієн Кершоу. Здається, єдиною жінкою, яку Гітлер кохав у романтичному сенсі, була його племінниця, Ґєлі Раубаль (донька зведеної сестри). Її бісила владність дядька. Вона застрелилася 1931 року з особистого револьвера Гітлера.
Відсутність нормального статевого життя викликала чимало чуток про латентну гомосексуальність фюрера, але його близький давній товариш Путці Ганфштенґль дійшов висновку, що Гітлер був «ані рибою… ані м’ясом — не повністю гомосексуальним і не цілком гетеросексуальним»{381}. Дружина Ганфштенґля, Гелен, — об’єкт одного з «теоретичних захоплень» Гітлера, називала його «безстатевим» і зазначала, що він ніколи не робив чогось більшого за поцілунок її руки{382}. (Вона також вважала фюрера «душевною людиною», особливо захопленою дітьми і доброю з ними{383}).
Однак попри брак пристрасті і той факт, що фізично він не був привабливим, «таємниця влади» робила з Гітлера секс-символ для багатьох жінок. Якщо Раубаль наклала на себе руки, щоб втекти від фюрера, то деякі жінки, включно з Євою Браун, намагалися покінчити життя самогубством, аби добитись його уваги, і кільком це вдалося. Вродлива британська фашистка, Юніті Мітфорд — одна з відомих шістьох гламурних сестер — померла від ускладнень після спроби самогубства у 1939 році. Вона зробила це з двох причин: Гітлер відповів на її романтичні пропозиції відмовою, і вона не могла примирити свою рідну Великобританію із другою батьківщиною — Німеччиною, вони воювали. Попри цю трагедію сестра Юніті, Діана, не шкодувала про сімейне захоплення фюрером, написавши у 2000 році: «Насправді лише ідіот не бажав би особисто поспілкуватися з Гітлером»{384}.
32
Декого дратує можливість того, що коханка Джона Кеннеді могла також бути коханкою Гітлера. У зібранні коротких оповідань 2008 року, в яких описано уявний секс між відомими людьми, лауреат Пулітцерівської премії Роберт Олен Батлер розмірковує: а якби Інґа займалася сексом із Гітлером, то той вважав би себе «вовком», що ковтає «ідеальну арійську мишу». Водночас автор представляє Інґу спокушеною «незвичною тихістю» голосу Гітлера і «крихкою, наче пташине яйце, блакиттю» його очей. Батлер також зображує сцену у ліжку між Інґою і Кеннеді, в якій Джек під час сексу з нею так захоплюється, що уявляє, як відмовляється від політичних амбіцій, аби бути з нею, аж до еякуляції, коли раптом отямившись, він думає: «Я знову захочу бути президентом». (Robert Oien Butler, Intercourse: Stories [San Francisco: Chronicle Books, 2008], стор. 148-53).