Выбрать главу

— Я радий, — відповів Журек. — Якщо я можу чимось допомогти, будь ласка, не вагайтеся.

— Обов'язково. Будь ласка, поки що відкладіть свій план. І я чекаю на вашу відповідь. Не гаймо часу.

— До контакту.

Журек поклав слухавку, знайшов повідомлення інквізитора та переслав його прокурору. Той тим часом глянув на Добраву, яка вже знала, що жодний масаж не допоможе його нинішньому стану.

— А давайте мені цього клятого Сарну! — процідив Ольгерд Орловський крізь зуби.

***

Розподіл завдань був простим. Так само, як Генрі обшукував класичні схованки в будинку Квасека, а Кшисєк шукав таємні схованки, зараз перший був за кермом, а другий переглядав по черзі відео на своєму ноутбуці. Після швидкої консультації з Мареком вони домовилися повернутися до Варшави та передати всі відзняті матеріали комп'ютернику. Однак попереду на них чекала кількагодинна подорож, і була шкода її витрачати.

Вони не знайшли актів справ, незважаючи на обшук горища та коморі поруч із будинком. Можливо, технічній команді пощастить більше.

Кшисєк переглянув усі карти пам'яті одну за одною, починаючи з камери над вхідними дверима, дотримуючись поради Генрі. Вони знайшли її в абажурі, що освітлював вхід.

— Якщо ми шукаємо якусь конкретну особу, він мав увійти першим, і, найімовірніше, зробив це через двері, — пояснив Генрі. — Побачиш дату і відру перейдеш до відповідних записів з останніх камер.

— Ти маєш рацію.

— Як завжди. По-друге, перевір, коли наш Міхалек випустив подкаст із Квасеком, і шукай перед тією датою.

— Я вже це зробив.

— І?

— Ну і великий хуй, так що цінуй. Перші записи починаються через шість місяців після дати виходу подкасту.

— Недобре.

— Однак, є ймовірність, що, оскільки акти зникли, він міг їх вкрасти. Зрештою, він чітко заявив під час ефіру, що йому дозволено фотографувати лише деякі документи.

— І наш маленький розумничок хоче все, так?

— Звичайно, що він хоче все, — підтвердив Кшисєк. - Тож він повертається на місце і краде акти. Сам Квасек міг навіть не знати про це. Ми не знаємо, чи він дивився записи.

— Я впевнений, що переглядав. Але навіть коли він побачив, як той мудак вривається до його квартири, він все одно не міг його вирахувати.

— Ото ж, - погодився Кшисєк. —На жаль, я також розглядаю можливість того, що Квасек встановив усі ці камери після злому.

— Кошмарний сценарій.

— Але можливий.

— На жаль.

***

Прокурор Ольгерд Орловський не прийняв жодної з характерних поз слідчого, відомих з американського чи польського кіно, що трохи збентежило Яна Сарну, адже саме там він черпав свої знання про правоохоронну діяльність. Він не сидів, зухвало склавши руки на грудях, на протилежному боці столу, де зазвичай допитували підозрюваних. Він також не стояв, схилившись, спираючись на стіл, дивлячись в очі переляканому цілителю. Він не ходив спокійно по кімнаті, підперши підборіддя на одну руку в позі задумливого грецького філософа. Він також не ходив по кімнаті, заклавши руки за спину. О ні, нічого подібного. Він увійшов до кімнати з чашкою кави в руці, позіхнув, посміхнувся і розслаблено сів навпроти Сарни, ніби в італійському кафе з помірними цінами. Якраз на кишеню прокурора.

— Камінь спав з мого серця, — почав він із широкою посмішкою, іскра радості закружляла в темних колах під очима.

— Ви його спіймали? — майже крикнув Сарна, але одразу ж опанував себе; не годиться так вибухати.

— Але ж, пане Ян, якби Інквізитор потрапив до наших рук, кожен журналіст країни сурмив би про це. Такий успіх поліції не залишився б непоміченим. Підозрюю, що навіть у Кракові сурмач грав би хейнал з Маріацької вежі[48].

— Тоді в чому справа?

— Мушу нескромно похвалитися, що у нас є зачіпка. Досить непогана.

— Але ви його ще не спіймали? — спитав Сарна.

— Пан же бачив, що це не так просто. Нечасто злочинець просто потрапляє до рук правоохоронців. Це практично на межі статистичної похибки. Тож ні, ми його не спіймали, але зачіпка вагома. Я б навіть ризикнув сказати, що ми йдемо за ним по п'ятах.

— Що ж, вітаю — я зітхнув з полегшенням, не буду брехати, але чому ви мене сюди викликали? Хоча слово "викликали" не зовсім передає той факт, що мій поліцейський ескорт практично привіз мене силою.

— Вибачте, але в мене небагато часу; наша операція набирає обертів. Мені потрібно було швидко з цим покінчити. Нам знадобляться всі доступні офіцери; сподіваюся, арешт буде здійснено сьогодні.

вернуться

48

Для тих, хто не бував у Кракові. Маріацький хейнал (пол. Hejnał mariacki) —- мелодія у тональності фа мажор, яку щогодини грають на трубі з північної вежі костелу Діви Марії у Кракові. Двадцятичотиригодинну вахту несуть одночасно два хейналісти, пожежники Державної пожежної служби, кожен з яких виконуює мелодію 48 разів впродовж доби. Кожної повної години хейнал лунає чотири рази у різні сторони світу. Спочатку хейнал виконувався лише опівдні (хоча угорське слово "hejnal" означає "ранок"), від 13 лютого 1838 року пунктуально визначав дванадцяту годину. У такий спосіб Краків став першим польським містом, в якому подавалася точна година. Цим місто завдячувало цим професору Максиміліану Вейсу, директорові Астрономічної обсерваторії Яґеллонського університету в Кракові. За допомогою труби з вежі Маріацького костелу подавався сигнал тривоги, коли траплялася пожежа або наближався ворог. За легендою, одного разу, коли татари, що дуже часто нападали на південну Польщу, дійшли до Кракова, стражник почав грати хейнал. Міські ворота одразу зачинили, але татарська стріла пронизала горло польського хейналіста, перш ніж той закінчив мелодію. На пам'ять про цей випадок мелодія завжди раптово уривається.