— Кшисєк, що трапилося? — нарешті спитав його брат.
Хлопець дивився на них скляними очима, на очах стояли сльози.
— Він убив Вероніку задля мене, — гірко сказав він. — Для чого?
— Та годі, він просто верзе дурниці, щоб заморочити тобі голову, — зауважив Марек.
— Ні, — заперечив Кшисєк. — У цьому щось є. Коли будуть результати розтину?
— У нас вони вже є, — відповіла Добрава. — Розтин провели сьогодні вранці. З цією справою ми усюди йдемо без черги.
— Можна мені їх побачити?
— Кшисєк, заспокойся, — сказав Марек.
— Я хочу їх побачити, — твердо сказав він.
— Я негайно цим займуся, — відповіла Добрава.
— Згоден, — підтвердив Ольгерд. — Збираймося, військово-повітряні сили, мабуть, вже тут, марнують гроші платників податків.
РОЗДІЛ 24
Кшисєк вперше в житті мав можливість побачити своє рідне місто з висоти пташиного польоту, особливо під час гарного сходу сонця. Помаранчеве сяйво забарвлювало Віслу з її лінивою течією та відбивалося у вікнах багатоквартирних будинків на Сандомирському уступі, створюючи враження пожежі, замкненій в історичних стінах. Гелікоптер плавно наближався до ринкової площі, відомої в місті як Тарговіца або Мексика. Зазвичай вони приземлялися на міському стадіоні або біля лікарні, але в цю годину, коли мешканці Сандомира та туристи ще міцно спали, було прийнято рішення посадити всі три літальні апарати на площі подалі від щільної забудови. Під час пам'ятної повені 2001 року гелікоптери постійно літали сюди, перевозячи мішки з піском до прориву в дамбі, щоб врятувати скляний завод та прилеглий житловий масив від катастрофи. Як і тоді, доля сьогоднішньої операції також була позначена значною мірою невизначеності.
Вони помчали прямо до поліцейської комендатури. Там все сталося досить швидко; всі пам'ятали тіло доктора Радзішевського, знайдене в криптах церкви Святого Якуба, тому ніхто не ставився до цієї справи легковажно. Поліцейський комендант Сандомира навіть виступив уперед і сказав, що вже домовився з мером про закриття всіх туристичних пам'яток міста на цей день. Пожежну службу та служби швидкої медичної допомоги поінформували про заплановані труднощі, тому для них підготували старий, непрацюючий міст через Віслу, щоб ті за потреби могли швидко переправитися на інший берег. Як запобіжний захід, після консультації зі службами в Тарнобжегові, було вирішено, що ті візьмуть на себе тягар забезпечення безпеки правобережної частини міста цього дня.
Єдине, що засмучувало Кшисєка протягом усієї цієї зустрічі, це особистий наказ, адресований йому, залишатися в будівлі поліцейської комендатури та допомагати у спостереженні за містом. Він це розумів; він був цивільною особою, не мав зброї і навіть не вмів нею користуватися, тому його не могли відправити на передову. Він розумів, але був розлючений і сидів, втупившись у екрани, неспокійно смикаючися.
Марек патрулював район Кракувки, Єрдиха та Генрі взяли на себе сектор Старого міста, а Кшисєк залишився з Добравою в комендатурі. Ольгерд був розлючений, бо хтось зверху наказав йому підготувати заяву для ЗМІ. Він сидів перед ноутбуком і стукав по клавішах.
О сьомій ранку на мосту з'явилася бригада працівників міського комунального хазяйства, вони перекрили одну смугу руху та почали чистити бар'єри. Представники варшавської ГАІ, озброєні фотографіями розшукуваного, взяли на себе управління дорожнім рухом. Як і очікувалося, протягом тридцяти хвилин місто було паралізоване. Затор з одного боку тягнувся до Коцьмежова, а з іншого боку черга автомобілів сягала аж до поліцейської комендатури, розташованої в самому центрі Сандомира. Місцеві жителі одразу ж скористалися відомими лише їм скороченнями, які теж швидко перетворилися на пробки.
— Один день, це лише один день, – бурмотів Марек собі під ніс, спускаючись на своїй поліцейській "ямасі" ущелиною Сальве-Регіна. На щастя, у сандомирської дорожньої поліції були мотоцикли; поліцейські циркулювали по місту, готові будь-якої миті вирушити до певної точки, і одна з машин досталася власне йому. Повний параліч комунікації також приніс із собою деякі негативні наслідки для них. Парадоксально, але виявилося, що одним із найдієвіших патрулів сьогодні була пара офіцерів на велосипедах, оскільки це був єдиний засіб пересування, доступний поліції Сандомира.
***
Вона була блондинкою, красивою, аж страх[55]. Її чарівна посмішка відчиняла кожні двері, її кокетливий погляд розбивав серця, її фігура та силует з пишними цицьками пробуджували фантазії про подружню невірність та шлях до гріховного пороку. І не лише серед протилежної статі. Більше того, вона була розумною та усвідомлювала життя, світ та правила, які ним керують. У неї була чудова дупа та великі груди — щоб бути надбанням, а не — як кажуть феміністичні видумки — важелем для шовіністичної експлуатації жінок. Дурні торби. У неї було практично все, про що вона мріяла, а якщо у неї цього не було, то у неї буде! Це було лише питанням часу. Щоб перетворити свої сильні сторони на успіх, потрібно було зрозуміти просту взаємозв'язок: більшість людей — дурні. Ви повинні це зрозуміти, прийняти та знати, як це використовувати, і їм це вдалося.
55
Алюзія до тексту пісні "Йолька, Йолька, пам'ятаєш…" гурту "Будка Суфлера", яка вже зустрічалася в тексті книги. А взагалі то ця пісня в Польщі є культовою.