У журналіста, мабуть, була якась дорога кавоварка, бо машина почала шуміти так само, як бригада, що тягне другу лінію метро. Через кілька хвилин він вийшов з кухні з двома чашками, в своєму каліченому горбленні хазяїн походив на гейшу, що подає чай хоробрим самураям.
— Ти прийшов по дві речі, — почав Казимір Барщик, підсолоджуючи каву. — Звичайно, найважливішою, принаймні для тебе — є вибачення. Ти почуваєшся скривдженим моєю книгою, в якій я помилково назвав тебе героєм піймання Інквізитора. Що ж, тепер ми можемо чесно сказати, що нібито піймання, але що зроблено, те зроблено.
Генрі ковтнув кави і мусив визнати, що та була просто божевільна. Смак був чорним, саме така асоціація виникла в його похмільній голові. Чорний. Чистий, смолистий, без зірок, цвинтарно-чорний.
— Чудова кава, — похвалив він господаря.
— Як будеш виходити, можеш взяти кавоварку з собою, я додам кілограм кави. Мені вона більше не знадобиться.
— Перестань вже пиздіти про самогубство, — сказав Генрі, трохи підводячись, відчуваючи якусь журналістську провокацію.
— Звичайно, залишимо це поки що, у нас є інші справи, — погодився Журек, ковтаючи зі своєї чашки. — Отже, що стосується вибачень, визнаю себе винним. Матеріали, які я отримав від інформатора, його розповідь тощо, чітко вказували на тебе як на туза в тій грі.
Журек дивився з цікавістю, розмірковуючи, чи заковтнув поліцейський цю нісенітницю. Він не надіслав йому повідомлення, тому вирішив поки що тримати його при собі та подивитися, з чим поліцейський прийшов насправді.
— Спочатку я був сердитий, — сказав Генрі, спокійно допиваючи каву. — Більше того, розлючений. Знаєш, Дубецько – чудове місце. Якби ти колись хотів написати книгу про найкрасивіше і водночас найспокійніше місце на землі, ти міг би спокійно почати з нас. А потім раптом дзвінки, електронні листи, візити, інтерв'ю. І справа навіть не в тому, що приходить якийсь тип з журналу "Факт" і хоче інтерв'ю, а ти йдеш на барбекю з друзями, і всі запитують одне й те саме. Питання ставлять постійно і всюди. Як то кажуть: ранок, вечір, день, ніч. Ти стоїш в черзі на касі, заправляєш машину, вигулюєш собаку. Боже, у мене були випадки, коли мене викликали на справу, чоловік б'є дружину, а вона крізь сльози та розмазаний макіяж питає мене, чи це я. Щось жахливе. І абсолютно незаслужене.
— Тож я перепрошую. — Журналіст злегка схилив голову. — І повір, і це прозвучить мов жахливе кліше, якби я міг повернути час назад...
— Ну, найгірше позаду. — Генрі махнув рукою. — Кульмінація минула.
— Але ж образу збираєшся зберігати?
— Звичайно. Але оскільки ти все одно кінчаєш життя самогубством, мабуть, немає сенсу хвилюватися з цього приводу, чи не так?
— Добре. Отже, у нас є друга річ, яка, я думаю, привела тебе сюди в цей прекрасний день. Стаття, так?
— Так, стаття.
— Ну так.
— В тебе хороші інформатори.
— Хороші? Генрі, благаю, у мене найкращі інформатори. Я Роберт Левандовський[20] у журналістських розслідуваннях, а ним не стають випадково. Я все своє життя працював над цим, і тепер пожинаю плоди.
— Чудово. Я ціную талант, старанність і скромність. — Поліцейський посміхнувся. — Але так далі тривати не може.
— Невже? — здивовано спитав Журек.
— Я розумію всі рівні журналістики. Серйозно, розумію. Але зараз у нас є божевільний, повністю пиздонутий тип, який підсмажує ворожіїв на TVP. Хлоп, ти маєш це зрозуміти; його треба зупинити! І ми вважаємо, що ти знаєш більше, ніж решта. Набагато більше, не на рівні інформатора, а на рівні злочинця.
— Вам видається... Знаєш, що так зазвичай висловлюється диктатура? МИ хочемо добра, ВИ цим скористаєтесь, а ВОНИ нам перешкоджають.
— Я мав на увазі команду, якій було доручено зловити цього сучого сина.
— Якщо вони взяли тебе до себе, то вчинили правильно.
— Журек, жарти вбік. — Генрі нахилився до хазяїна. — Що було, те було. Зараз не час на накопичення журналістського, політичного си будь-якого іншого капіталу. Ми повинні цього типа схопити. Гинуть люди.
— Невинні? — запитав журналіст із злорадною посмішкою.
— Ні пан, ні я не можемо судити.
Раптом Барщик підвівся з-за столу та знову зник на кухні. Він повернувся з півлітровою пляшкою персикової горілки та двома склянками. Плюхнув в крісло, відкрутив кришку та налив обом.
20
Ро́берт Левандо́вський (нар. 21 серпня 1988 , Варшава) — польський футболіст, нападник іспанського клубу "Барселона" та капітан збірної Польщі. Найкращий бомбардир за один сезон в історії Бундесліги та "Баварії" (41 гол), претендент на входження до списку футболістів, що забили понад 500 голів за клуб і національну збірну. Найкращий футболіст світу 2020 та 2021 років за версією ФІФА.