— Дякую, по крапельці, але пішло.
— Слава Богу. Ну, давайте доп'ємо наше пиво, чи в кого що там є, і збираємося. Ти теж, братику. Я був би дуже вдячний, якби ти нікуди не тинявся один. Мені потрібно зосередитися на справі, а не на тому, чи той покидьок не розпинає тебе десь на пічці.
— Тоді, можливо, нам варто домовитися, щоб я його пильнував, га? — запропонував Генрі.
— Чудова ідея». Головним чином перед тою прокуророчкою, яка, здається, хоче його зарахувати, перш ніж справа закінчиться, а вона може потривати зовсім недовго.
— Дай пожити, — кинув Кшисєк, але брат не відпускав.
— Я був упевнений, що ти будеш ходити за нею, як кіт у березні, але помилився.
— Марек!
— Насправді, це чудова ідея — переспати з кимось, хто є замішаним в справу, для цивільного, звичайно, бо як поліцейський...
— Та дай йому жити, — засміявся Генрі.
— Малий, постав собі мету в житті, як той здоровило з "Вогнем і мечем"[27], що поки не відрубає три голови одним ударом, то не з ким трахатися не буде. У твоєму випадку, можливо, спіймати одного вбивцю, га? Зав’яжи ту свою чарівну паличку вузлом і зосередься на роботі.
— Я намагаюся зосередитися на роботі, але час від часу хтось заходить, сідає, замовляє ще пиво і плете всілякі дурниці.
— Тож заплати, і підемо до поліцейської комендатури. Там нам підготували ще дві маленькі кімнати, одну матимеш для себе. Ніхто тебе не відволікатиме.
Це здавалося гарною ідеєю. Кшисєк кивнув офіціантці, яка підійшла і представила суму до оплати. Тільки зараз він зрозумів, що з ранку ніхто не платив за себе, а дівчина все додавала до рахунку.
— Перший урок поліцейської роботи. — Марек посміхнувся, побачивши його кисле обличчя. — Інформаторам часом платять.
— Але я не отримав жодної інформації, – заперечив той.
— Ну, тренуйся, бо, як бачиш, у тебе не дуже добре виходить.
***
Коли троє чоловіків встали з-за столу та попрямували у відомому лише їм напрямку, Вероніка стиснула кулаки в безпорадному гніві. Якби вона побачила Кшисєка за столом хоча б хвилиною раніше, до приходу тієї фіфи, її робота була б закінчена. Він, мабуть, на голові б став, щоб сплавити всіх і зустрітися з нею, або, можливо, вона б одразу сховала його від світу в затишному кафе? На жаль, з цього нічого не вийшло.
Сонце було все вище, і навколишні сади і кафе наповнювалися людьми. Багато гостей надавали перевагу прохолодним першим поверхам кам'яничок, захищених товстими стінами, а не спекотній ринковій площі. Найвищий час линяти. Вероніка швидко розплатилася готівкою та залишила щедрі чайові, щоб її не пам'ятали як скнару, але й не як золоту клієнтку. Вона одягла великі тоновані сонцезахисні окуляри та довгий шарф, щоб захистити себе від сонця, камер і цікавих туристів. Вона не знала, чи було вже поширеним в Польщі програмне забезпечення для розпізнавання облич із записів міських камер спостереження, але навіщо ризикувати? Оскільки всі були в стані підвищеної готовності, вони, ймовірно, збільшили кількість людей, які дивляться на камери, а її фотографія могла б десь висіти на стіні.
Жінка глянула на телефон і, здавалося, в сотий раз перечитала повідомлення від Інквізитора. Відповіла одним словом: "Допомогти?". Вона знала, що це безглуздо; потік інформації був одностороннім, але їй подобалося ламати стереотипи, тому іноді відповідала. Знала, що це безглуздо, але не могла стриматися.
І на цей раз вона також не отримала відповіді.
Вероніка закинула телефон у сумочку. Оскільки це був сьогоднішній день, у неї залишилося небагато часу. Завтра поліція заблокує місто після того, як знайдуть тіло. Це, мабуть, буде видовищно, як йому і подобається. Потім він вкаже на інше місто, і все почнеться спочатку.
***
Всі сиділи в барі "Аспірант" майже в тому ж настрої, що й попереднього дня. На стіл виклали капусняк зі свіжої капусти, а за ним одразу ж — каша, зрази та маринований огірок. Класична польська кухня, Кшисєкові аж згадалося, як колись посвятив він Вероніку в її секрети. Тоді вона у нього стільки питала…
Оскільки приходили поодинці, то разом були лише на другій страві. Члени групи кидали один на одного погляди крадькома, ніби були тут на груповій зустрічі, на яку їх зібрали силою. Кшисєк страждав від того, що кожну тишу в компанії вважав ознакою якоїсь патології. Розохочений багатолюдним поранком, він вже хотів запустити якийсь жарт, але його випередив Пьотр Єндриха.
— То як там було з тими виделками? — весело запитав він, із задоволенням поглинаючи зрази. — Ми вчили французів їсти виделкою, як бовкнув той міністр, чи ні?
Він підвів погляд від тарілки прямо на Кшисєка, щоб не було сумнівів, кому він ставить це питання. Однак Марек відповів:
27
Лонгінус Підбийп’ята – один із найпам’ятніших образів роману. Високий, наївний, щиро віруючий, він здається трохи відірваним від реальності. Але саме ця простота робить його моральним орієнтиром. Його обітниця – відсікти одним ударом три голови – виглядає майже легендою, аж поки не здійснюється під Збаражем.