Кваху кивнув, трохи засмучений, бо вони з дружиною якраз розглядали невелику позику; вона цілий рік докучала йому ремонтом кухні. Можливо, він міг би підійти до Мачека та поговорити з ним? Зрештою, після сьогоднішнього дня вони практично були сусідами по камері. Він глянув на монітор перед собою. Там не було жодних електронних таблиць, кредитних калькуляторів чи інших шахрайських інструментів, окрім зображення з камер спостереження, лише двох конкретних. Будівля була вражаючою, розташована на розі, вона також мала власний внутрішній двір, спільний з іншими будівлями. Одна камера чітко показувала під'їзну дорогу до задньої частини будівлі, а інша — внутрішній двір та задні двері до банку. Вони розглядали можливість розміщення поліцейської машини у внутрішньому дворі як запобіжний захід, але, всупереч видимості, це було місце під пильним і постійним наглядом мешканців, і ніхто не міг безтурботно блукати там вдень. Записи з камер спостереження лише підтвердили це: діти гралися у дворі, насолоджуючись тінню, пенсіонер у білій футболці-поло читав газету та час від часу палив цигарку, літня пані пересаджувала квіти, а молодий кур'єр DHL стукав по планшету, мабуть, шукаючи підходящу квартиру. Прихід незнайомця одразу привернув би увагу мешканців; усі це знали, тому Олек не дуже вірив у ці розповіді про вбивцю, який планує когось тут зарізати. Можливо, вночі, але не вдень. Однак поліцейська робота давно навчила його не шукати логіки в наказах, а лише зосереджуватися на їх виконанні. Кожен, хто намагався знайти цю логіку, якомога швидше йшов на пенсію.
Він отримав SMS від коменданта. Вінніцький повідомив йому, що вони їдуть на місце події, щоб перевірити все, що знаходилося всередині. Що ж, він нарешті трохи поворухнеться, можливо, йому дозволять зняти цю кляту сорочку та кляту краватку.
***
— Що з тобою не так? — допитувався Генрі, докірливо дивлячись на Кшишека.
— Чи цей чоловік виглядав тобі як інтернет - боєць? — спитав хлопець.
— Ти ж знаєш, у Неті крутий, у світі — ніякий.
— Ні. Генрі, я був у багатьох професорів та докторантів у їхніх квартирах, офісах та лабораторіях. Жоден з них таким не виглядав.
— Що ти маєш на увазі?
— Убого.
— Ну, він успадкував будинок від матері чи бабусі, — поліцейський сів у машину.
— Річ не в цьому. Обладнання кабінету було убогим. В ньому не було жодних книг про катів, тортури, жодних досліджень. Загалом, книг було небагато. Занадто мало.
— Можливо, у нього вона є на комп'ютері або в якійсь хмарі. Та годі тобі. Цей худий хлопець мав убивати людей? Він би й коропа на Різдво не вбив.
— Генрі, дозволь мені навести тобі аналогію. Уяви, що ти заходиш до кімнати поліцейського, а у нього на стінах розклеєні рожеві єдинороги. Це викликає у тебе підозру?
— Викликає.
— Ну, тепер і в мене теж. Крім того, у його не такій вже й великій колекції книг було дві книги Марека Вронського[38].
— В це що за митець?
— Вронський — це страх для науковців всіляких мастей.
— Ходить по бібліотеках та порушує спокій? Загинає кутики на сторінках? — закепкував поліцейський.
— Він робить дещо набагато гіршого. Він виявляє науковий плагіат.
***
Кваху оцінив той факт, що решта команди не приїхала до кам'яниці в стилі "прибули ковбої", з повною дискотекою та всім таким. Спочатку під'їхала сіра "кіа", і з неї вийшли двоє чоловіків. Один з них, безсумнівно, був поліцейським, з пістолетом у кобурі на поясі, прикритою светром. Згідно з інструкціями, отриманими від коменданта, Олек мав вийти та бути їхнім гідом. Буквально через десяток секунд поруч зупинилася "шкода фабія" з написом на дверях "Нерухомості в Швідниці", що належала забудовнику, який ремонтував верхню частину багатоквартирного будинку.
Олександр Кваснєвський з полегшенням підвівся з-за столу та подивився на Мачека.
— Передай начальнику, що ми йдемо дивитися на гору. Я повернуся пізніше, — тихо оголосив він.
Хлопець кивнув. Він схопив свою шкіряну куртку зі спинки стільця та перекинув її через плече. Коли він підходив до банку, почався дощ, тому він схопив її з машини. До того ж, вона не турбував його, навіть у спеку; ідеально приховувала його зброю. Двері банку відчинилися, і зайшов невисокий, трохи повненький чоловік з чорними вусами. На ньому була кепка та футболка в кольорах DHL[39].
— Щасти вам Боже, — сказав він з посмішкою. — Якісь заворушення маєте? Я думав, це пограбування, як в американському фільмі.
Молодий працівник підозріло глянув на поліцейського, який зупинився на половині кроку. Невже зовнішня команда почала діяти і не повідомила його?
38
Доктор Марек Вронський вже 15 років розслідує плагіат та інші випадки наукових порушень. Як детектив, він відстежує переписування робіт, фальсифікацію результатів досліджень та копіювання статей у польських університетах. Йому бракує часу на бакалаврські та магістерські дисертації. Він зосереджується виключно на наукових роботах, докторських ступенях та габілітаціях (роботи, які треба захистити, щоб після доктора наук одержати ступінь професора). У шокуючому інтерв'ю він описує масштаби наукових порушень у польських університетах. "Порушення" – це м’яке слово. Йдеться про крадіжку та брехню у великих масштабах. Чи є у нього книги? До речі, його самого звинувачували в плагіаті. – З Гуглу
39
DHL — міжнародна компанія експрес-доставляння вантажів и документів, лідер світового логістичного ринку.