— Так.
Він знову простягнув склянку поліцейському, який повільно наповнив її. Замерзла горілка текла, як сироп.
— Ну і що?
— Все почалося з моєї магістерської дисертації. Поки ми вибирали теми, я почав шукати когось, хто б її написав для мене. Знаєте, в Інтернеті можна купити все, а тоді не дуже ретельно ставилися до потоку інформації; люди рекламували себе безпосередньо на форумах. Я знайшов хлопа, і той сказав, що напише її, але тема мала бути пов'язана зі смертною карою, полюванням на відьом або інститутуцією ката, бо це те, що він добре знає. Я пішов на те; мені було байдуже. Дорого він не взяв, дисертація була фантастичною, я вивчив її напам'ять і захистив з відзнакою. І що я можу сказати, хлоп не брехав; він знав свою справу, і робота так сподобалася, що мені одразу запропонували посаду асистента викладача в університеті. Я погодився, і це був власне початок залежності.
Він випив горілку і сильно смикнувся.
— Мені довелося писати роботи, готувати лекції, купа роботи, і я абсолютно нічого про це не знав. Я зателефонував цьому типові, і він сказав, що буде радий допомогти. Через два дні він надіслав мені мою першу роботу, фантастичну. Я навіть добре її пам'ятаю, бо одне з міст, якого робота стосувалася, Решель, зв'язалося зі мною. Цікаво, що він сказав, що не хоче від мене грошей, але натомість я маю створити облікові записи на різних інтернет-форумах, дискусійних групах тощо під своїм іменем, і він діятиме від мого імені. Звичайно, я мав повне уявлення про те, чим він займається, чого він там не перерахував... Але все по суті, включаючи бібліографію. Він сперечався з людьми, доводив свою точку зору, вказував на їхнє невігластво, він був добрим в цьому.
— Ви ніколи не питали його, чому він використовує ваше ім'я? — спитав Кшисєк.
— Звичайно». Він стверджував, що не має жодного академічного звання, навіть ступеня магістра, тому ніхто не обговорюватиме з ним історію, і його не сприйматимуть серйозно. Знаю, що це, можливо, і хитка теорія, але я не був особливо зацікавлений в тому, щоб дізнатися правду, тому обрав це пояснення. Уся наша співпраця проходила гладко та досить плідно, аж до отримання наступного ступеня, докторського. На цьому етапі я можу впевнено сказати, що досяг точки неповернення. За словами рецензентів, докторська дисертація була блискучою, вона знову ж таки базувалася в галузі, в якій мене починали вважати експертом, можливо, навіть зіркою, що сходить. Чесно кажучи, я був цим не дуже задоволений.
— Чому? Хіба не в цьому суть наукової кар'єри? — вставив Генрі.
— Нібито і так, але... Я найбільше в житті ціную мир і спокій. Я мріяв про тиху, нудну роботу в університеті, яка дозволила б мені залишатися в тіні, щоб я міг займатися іншими справами у вільний час.
— Чим? — з цікавістю спитав поліцейський.
— Риболовлею. — Габріельський опустив погляд. — Найбільше мені подобається ходити на риболовлю, сидіти біля води, читати книгу. На самоті, в тиші, щоб ніхто мене не турбував.
— Тож ви не намагалися йому суперечити? — спитав Кшисєк.
— Я якось намагався, але він погрожував розкрити все, і тоді мене вигнали б з університету. І що б я тоді робив? Куди б я пішов працювати? Мене навіть не взяли б навіть у Бєдронку.
— Ця книга, яку ви рекламували цими вихідними, була його ідеєю?
— Так, — відповів хазяїн Кшисєкові. — Це також його робота. Більше того, він сказав мені, що ми скоро опублікуємо кілька книг, як-от ті, що пише Пйотр Зихович[41], який пише, наприклад, про гіпотетичний союз Польщі з Гітлером до Другої світової війни. Тільки ми писатимемо про смертну кару і про те, що сталося б, якби кати все ще були професійно активними.
— Тож ви все ще на зв'язку? — спитав поліцейський.
— Так, він востаннє писав мені близько двох тижнів тому. Але... я не знав, що він убивця. Якби знав, то одразу б повідомив про нього в поліцію, повірте мені.
— Пам’ятай про терези та Феміду.
Генрі встав, налив горілки господареві, проаналізував усе в голові та відчув, як перепалюються його котушки. Чи допоможе це їм?
— Нам знадобиться все: ваш комп’ютер, телефон, логіни, паролі тощо.
— Розумію. Я спілкувався з ним лише через свій ноутбук. Мій особистий. На службовому обладнанні — боюсь. Хтось міг би помітити.
— І ви ніколи раніше не зустрічалися? — спитав Генрі.
— Ніколи, і вже близько двох років він перестав розмовляти телефоном. Він наказав мені спілкуватися лише через Signal, ніяк інакше. Я завантажував документи за посиланням, яке він надсилав; воно були дійсне сорок вісім годин. Але я зберігаю все на своєму комп’ютері, у мене також є старі диски, можливо, там щось знайдеться.
41
Пйотр Зихович (нар. 1980 року, Варшава) – польський історик і журналіст. Від 2013 року – заступник головного редактора щотижневого журналу