— Ні, — відповів Тім. — Я спонтанно подав заяву. Якби було більше часу подумати, я б усе це дописав.
— Розкажіть мені про алігатора. Я виріс на березі Малого Болота Пі-Ді, тому обожнюю цікаві байки про ’гаторів.
— Ну, байка не дуже цікава, бо ’гатор не дуже великий. І я не рятував життя тому малому, хоч історія дійсно з гумором.
— Розповідайте.
— Надійшов виклик із «Верховини», це такий приватний гольф-клуб. Я саме був неподалік. Малий сидів на дереві біля одної з водних перепон. Йому було років одинадцять-дванадцять, і він горлав на всі печінки. Алігатор сидів унизу, під деревом.
— Схоже на «Малого чорного Самбо»[15],— сказав шериф Джон. — Тільки, якщо не помиляюся, в оповіданні замість ’гаторів були тигри, і оскільки гольф-клуб приватний, то можу поспорити, що й малий на дереві не був чорношкірим.
— Не був, і алігатор радше спав, ніж чатував, — відповів Тім. — Усього футів зо п’ять. Максимум шість. Я позичив у батька того малого ключку айрон № 5 — а саме батько висунув мене на нагороду — і влупив йому кілька разів.
— Влупив алігатору, сподіваюся, а не батькові.
Тім засміявся.
— Точно. Алігатор повернувся до себе у водну перепону, малий зліз із дерева, і на цьому все скінчилося. — Тім помовчав і продовжив: — Я ще й у вечірні новини потрапив. Ведучий жартував про те, як я ’гатора «драйвонув»[16]. Гумор гольфістів, усе таке.
— Угу, а найкращий полісмен?
— Ну, — мовив Тім, — я завжди приходив вчасно, ні разу не сидів на лікарняному, і звання треба було хоч комусь віддати.
Кілька секунд на іншому кінці дроту панувала тиша. Тоді шериф Джон сказав:
— Не знаю, як воно зветься: благопристойна скромність чи низька самооцінка, але мені що те, що друге не до вподоби. Розумію, що при такому короткому знайомстві багато не розказують, але я людина відверта. Рубаю з плеча, як то люди кажуть. Наприклад, моя дружина.
Тім поглянув на дорогу, на залізничні колії, на тіні на відступі. Кинув оком на водонапірну вежу, що височіла над містом, наче робот-загарбник у якомусь фантастичному кінофільмі. Буде черговий спекотний день — дійшов висновку Тім. Та він дійшов і ще одного висновку. У цю саму мить він міг отримати або проґавити роботу. Усе залежало від того, що він зараз скаже. Питання в тому, чи Тімові справді так хотілося бути нічним патрульним, чи це просто забаганка, що виросла з сімейної легенди про дідуся?
— Містере Джеймісон? Ви ще тут?
— Почесне звання я заслужив. Воно могло дістатися й іншим офіцерам, я працював із чудовими людьми, але так, я його заслужив. Коли поїхав із Сарасоти, то багато з собою не взяв — планував, щоб мені переслали решту, коли я трохи обізнаюся в Нью-Йорку, — але цей диплом прихопив. Він у мене в торбі. Якщо хочете, можу показати.
— Хочу, — відповів шериф Джон, — і не тому, що я вам не вірю. Просто хочу подивитися. У вас дуже вже висока кваліфікація як на нічного патрульного, але якщо вам справді так хочеться в нас працювати, то починайте сьогодні ввечері, об одинадцятій. З одинадцятої до шостої, такі умови.
— Мені і справді хочеться, — сказав Тім.
— Гаразд.
— І все, так просто?
— Ще я така людина, що довіряє своїм інстинктам, плюс я наймаю нічного патрульного, а не охоронця в «Брінкс»[17], тому так, усе просто. О десятій можете не приходити. Поспіть ще трошки і завітайте до нас десь опівдні. Офіцерка Ґалліксон вас проінструктує. Це багато часу не займе. Не ядерна фізика, як то кажуть, проте ядерні двигуни в нас на Мейн-стріт дійсно можна побачити — у суботні ночі, коли зачиняються бари.
— Гаразд. І дякую вам.
— Подивимось, як ви мені дякуватимете після першого вікенду. І ще дещо. Ви не помічник шерифа і не маєте права носити вогнепальну зброю. Якщо потрапите в ситуацію, що з нею ви самі не впораєтеся чи оціните її як небезпечну, то звітуйте по рації в головний офіс. Домовилися?
— Так.
— Сподіваюся на це, містере Джеймісон. Бо якщо я дізнаюся, що ви носите на чергування зброю, то наступним ви нестимете свої валізи геть із міста.
— Зрозумів.
— Тоді відпочивайте. Незабаром ви станете створінням ночі.
«Як граф Дракула», — подумав Тім.
Він поклав слухавку, повісив на двері табличку «НЕ ТУРБУВАТИ», запнув тонкі сумовиті штори, завів на телефоні будильник і знову ліг спати.
15
«Little Black Sambo» (1899) — популярна дитяча книжка шотландської письменниці Гелен Баннерман про пригоди хлопчика з Південної Індії.