— Люк заявляє, що його батьків убили, а його самого викрали, — сказав Тім.
Венді округлила очі.
— Не заявляю! — вигукнув Люк, випнувшись уперед у кріслі Джексона. — Кажу правду!
— Може, я погано дібрав слова. Послухаймо твою історію, Люку.
Хлопець подумав, тоді сказав:
— Спершу зробите дещо для мене?
— Якщо зможу, — сказав Тім.
— Визирніть на вулицю. Чи той інший чоловік досі там.
— Норберт Голлістер? — Тім усміхнувся. — Я сказав йому, щоб злиняв. Зараз він уже, напевно, в «Ґо-Марті», купує лотерейні квитки. Сподівається, що стане наступним мільйонером Південної Кароліни.
— Просто перевірте.
Тім зиркнув на Венді, яка стенула плечима і сказала:
— Я сходжу.
Вона повернулася за хвилину, спохмурніла.
— Між іншим, він сидить у кріслі-гойдалці в депо. Читає журнал.
— Думаю, він — дядько, — тихим голосом озвався Люк. — У мене були дядьки в Річмонді й Вілмінгтоні. Можливо, у Стербриджі теж. Ніколи не думав, що в мене так багато дядьків.
Він засміявся. Сміх більше скидався на металевий скрегіт.
Тім підвівся, підійшов до дверей і побачив, як Норберт Голлістер підводиться і крокує геть у бік свого занехаяного мотелю. Він не озирнувся. Тім повернувся до Люка з Венді.
— Він пішов, синку.
— Мабуть, щоб подзвонити їм, — сказав Люк. Він тицяв пальцем у порожню банку з-під кóли. — Я не дам їм забрати мене. Думав, що помру там.
— Де? — запитав Тім.
— В Інституті.
— Починай із самого початку й розкажи нам усе, — попросила Венді.
Люк так і зробив.
Коли він завершив (це тривало майже пів години, протягом яких Люк спожив другу колу), на якийсь час запала тиша. Тоді Тім тихо озвався:
— Це неможливо. Почнімо з того, що стільки викрадень точно викликали б тривогу.
Венді на це похитала головою.
— Ти ж був копом. Сам знаєш. Кілька років тому проводили дослідження: понад пів мільйона дітей зникають щороку в США. Приголомшлива цифра, правда?
— Я знаю, що це число велике, в окрузі Сарасота повідомили про майже п’ятсот зниклих безвісти дітей в останній рік, що я там працював, але більшість — переважна більшість — повертаються додому самі.
Тім подумав про Роберта й Роланда Білсонів, близнюків, яких він помітив під час їхньої спроби втекти на сільськогосподарський ярмарок у Даннінгу.
— І все одно тисячі залишаються, — сказала вона. — Десятки тисяч.
— Так, але скільки з них зникають і залишають після себе мертвих батьків?
— Без поняття. Сумніваюся, що це досліджували.
Вона перевела свою увагу знову на Люка, який очима спостерігав за їхньою розмовою, наче за грою в теніс. Тримаючи руку в кишені, він погладжував флешку, ніби кролячу лапку.
— Іноді, — сказав він, — вони підлаштовують це як нещасні випадки.
Тім раптом уявив собі, як цей хлопчик живе з Сиротою Енні в її наметі, обоє ночами слухають того її божевільного по радіо. Розмовляють про змову. Розмовляють про них.
— Ти кажеш, що відрізав собі мочку вуха, бо в ній був пристрій відстеження, — сказала Венді. — Це дійсно так, Люку?
— Так.
Венді наче не знала, що казати далі. Вираз, із яким вона глянула на Тіма, промовляв: «Твоя черга».
Тім узяв порожню банку з-під коли й кинув її в пакет від їжі, який тепер наповнювали тільки обгортки та курячі кістки.
— Ти розповідаєш про таємний заклад, який виконує таємну програму на державній території і який існує вже бозна-скільки років. Колись це могло бути, теоретично, але не в еру комп’ютерів. Найбільші таємниці влади зливає в інтернет та брудна група, називається…
— «Вікілікс»[106], я знаю, — нетерпляче перервав його Люк. — Знаю, як важко втримати це в таємниці, і знаю, як це божевільно звучить. З іншого боку, німці тримали концтабори під час Другої світової, де вбили сім мільйонів євреїв. А ще циган і ґеїв.
— Але ж люди навколо тих таборів знали, що там діється, — сказала Венді. Вона спробувала взяти його за руку.
Люк руку відібрав.
— І я на мільйон баксів закладаюся, що люди в Деннісон-Рівер-Бенді, а це найближче місто, знають: щось діється. Щось погане. Не знають, що саме, бо не хочуть знати. А що їм робити? Так вони можуть жити собі й не тужити. І крім того, хто їм узагалі повірить? Досі є люди, які не вірять у те, що німці вбили всіх тих євреїв, навіщо багато думати. Це називається заперечення.
Так, подумав Тім, цей хлопець розумний. Його прикриття стосовно того, що з ним сталося насправді, звучить схиблено, але кебети в нього не бракує.
106
«WikiLeaks» — організація, заснована в 2006 році Джуліаном Ассанжем, яка спеціалізується на публікації «зливів» новин і таємних матеріалів, наданих анонімними джерелами.