— Кобуру було б непогано, — сказав Тоні. — Не хочеться закладати його ззаду за пояс, як якийсь бандюга з МС-13[113].
— Наразі просто заховай під сидіння, — порадив Денні.
Місіс Сіґсбі й Вайноні Бріґґз вручили по «зіґ-зауеру П238», достатньо компактному, щоби вмістився в сумочці. Коли Денні запропонував ствол Евансу, лікар підняв руки й на крок відступив. Том Джонс із Опалових зігнувся над переносним арсеналом і дістав дві штурмові гвинтівки «ейч-кей-37».
— А як щодо цього, лікарю? Магази на тридцять куль, вб’є корову крізь стіну хліва. Маємо ще кілька світлозвукових.
Еванс похитав головою.
— Я тут з примусу. Якщо плануєте вбити малого, я взагалі не знаю, для чого я тут здався.
— Ага, з хуїмусу, — озвалася Еліс Ґрін, також з Опалових.
Це зустріли специфічним сміхом — нервовим, напруженим, трохи скаженим, який з’являється лише перед операцією, в якій передбачена стрілянина.
— Досить, — перервала його місіс Сіґсбі. — Лікарю Евансе, є ймовірність, що ми можемо взяти хлопця живим. Денні, в тебе є на планшеті карта Дюпрея?
— Так, мем.
— Отже, відтепер ця операція — під твоєю орудою.
— Дуже добре. Ходіть сюди, люди. Ви також, лікарю, не соромтеся.
Вони зібралися навколо Денні Вільямса, варячись у спекоті призахідної пори. Місіс Сіґсбі глянула на годинник. Чверть по шостій. Десь за годину від потрібного місця, а може, й більше. Трохи вибилися з графіка, але це прийнятно, зважаючи на швидкість, з якою це все організували.
— Тут центр Дюпрея, все, що є, — почав Денні Вільямс. — Просто одна головна вулиця. Пів дороги вниз — управління шерифа округу, просто між міською радою і маркетом.
— У якому значенні «маркет»? — Джош Ґоттфрід, з Опалових.
— У значенні «крамниця», — відповіла Робін Лекс.
— Щось схоже на старий добрий «Усе по п’ять», — сказав Тоні Фіззале. — Я років десять прожив в Алабамі, переважно на службі у військовій поліції, і я вам кажу: ці південні містечка — ніби машина часу на п’ятдесят років назад. Окрім «Волмартів». Вони здебільшого стоять.
— Досить триндіти, — урвала його місіс Сіґсбі й кивнула, щоб Денні продовжував.
— Нічого особливого, — сказав Денні. — Паркуємося тут, за місцевим кінотеатром, зараз він зачинений. Отримуємо підтвердження від джерела місіс Сіґсбі, що ціль досі у відділку. Ми з Мішель прикинемось одруженою парочкою на відпочинку, під час якого їздимо маловідомими містечками американського півдня…
— Парочкою їбанутих, коротше кажучи, — кинув Тоні, що викликало ще трохи того нервового сміху.
— Ми пройдемося вулицею, роздивимося, що там і як…
— За ручку, як ті закохані пташечки, — продовжила Мішель Робертсон, ухопивши долоню Денні та обдарувавши його скромною, але благоговійною усмішкою.
— А може, ваш місцевий усе перевірить? — запропонував Луїс Ґрант. — Може, так безпечніше.
— Ми його не знаємо, його інформації не довіряємо, — відповів Денні. — Крім того, він цивільний.
Він глянув на місіс Сіґсбі, яка кивнула, щоб продовжував.
— Можливо, зайдемо у відділок запитати дорогу. А може, й ні. Подивимося по ситуації. Нам потрібно лише дізнатися, скільки там приблизно людей і де вони перебувають. Тоді… — Він знизав плечима. — Нападаємо. Якщо буде стрілянина, у чому я сумніваюся, — нейтралізуємо малого. Якщо ні — забираємо його. Менше безладу, якщо виглядатиме схоже на викрадення.
Місіс Сіґсбі дала Денні договорити, де їх чекатиме «челенджер», і зателефонувала Стекгаусові, запитала, які новини.
— Щойно говорив з нашим другом Голлістером, — повідав той. — Шериф припаркувався перед відділком десь п’ять хвилин тому. Зараз, мабуть, знайомиться з нашим заблудлим хлопцем. Час рухатися.
— Так. — Вона відчула не такий уже й неприємний тиск у шлунку та промежині. — Я зв’яжуся з тобою, коли все закінчиться.
— Зроби це, Джуліє. Витягни нас із цього клятого бардаку.
Вона завершила дзвінок.
Шериф Джон Ешворт повернувся в Дюпрей біля шостої двадцять. За тисячу чотириста миль на північ напівпритомні діти викидали сигарети й сірники в кошики і наповнювали кінозал, де зіркою фільму цього вечора буде священник мегацеркви з Індіани, з багатьма впливовими політичними друзями.
Шериф зупинився одразу за дверима й роздивився велике головне приміщення відділку, тримаючи руки на товстих стегнах, відзначаючи, що тут зібрався весь персонал, окрім Ронні Ґібсон, яка проводила відпустку в таймшері її матері в Сент-Пітерсбурґу. І Тім Джеймісон тут.
113
MS-13 — міжнародне злочинне угруповання, засноване іммігрантами з Сальвадору в Лос-Анджелесі в 1970-х.