— І що будемо робити? — спитав Джордж.
На мить Ейвері наче розгубився, і Каліша злякалася. Тоді цей хлопчик, який усього кілька годин тому думав, що його життя скінчиться в резервуарі з водою, простягнув руки.
— Беріться, — звелів він. «Ставайте в коло».
Усі, крім Айріс, рушили вперед. Гелен Сіммз узяла Айріс за плечі й посунула в нерівне коло, в яке всі стали. Лен жадібним поглядом через плече окинув телевізор, тоді зітхнув і витягнув руки.
— А, нахуй. Яка різниця.
— Правильно, нахуй, — підтвердила Каліша. — Втрачати все одно нічого.
Вона взяла Ленову праву долоню своєю лівицею, а ліву долоню Нікі — правицею. Айріс приєдналася останньою, й одночасно з тим, як вона з’єдналася з Джиммі Каллемом і Гелен обабіч, її голова різко піднялася.
— Де я? Що ми робимо? Кіно вже скінчилося?
— Тихенько, — сказала Каліша.
— Мені голова майже не болить!
— Добре. А тепер тихо.
Приєдналися й інші: «Тихо… тихо… Айріс, тихо».
Кожне «тихо» звучало дедалі гучніше. Щось мінялося. Щось заряджалося.
«Важелі, — подумала Каліша. — Є важелі, Ейвері».
Він кивнув їй з іншого боку кола.
Це ще не сила, принаймні поки що, і вона знала, що фатальною помилкою було б у це повірити, але потенціал сили. Каліша подумала, що це наче дихати під час затишшя перед найбільшою літньою зливою.
— Народ? — боязко запитав Лен. — У мене голова прочистилася. Не пам’ятаю, коли востаннє вона була такою ясною. — Він поглянув на Калішу з виразом, схожим на паніку. — Не відпускай мене, Ша!
«Усе добре, — подумала вона йому. — Ти в безпеці».
Але це неправда. Ніхто з них не в безпеці.
Каліша знала, що станеться далі, що мусить статись, і жахалася цього. Звісно, їй цього й хотілося. То було щось більше, ніж бажання. Хіть. Вони — діти, що бавляться з вибухівкою, і хоч це, може, й неправильно, але так приємно.
Ейвері заговорив тихим чистим голосом:
— Думайте. Думайте зі мною, всі.
Він почав, разом з цим з’явився сильний і чистий образ. Приєднався Нікі. Кеті, Джордж і Гелен — також. І Каліша з ними. Тоді всі решта. Вони співали в кінці фільмів, співали й тепер.
«Думайте про бенгальський вогонь. Думайте про бенгальський вогонь. Думайте про бенгальський вогонь».
З’явилися цятки, яскравіші, ніж будь-коли. Гудіння, гучніше, ніж будь-коли. Вогник, що розсипався блискітками.
І раптом їх перестало бути одинадцятеро. Раптом їх стало двадцять восьмеро.
«Запалювання», — подумала Каліша. Вона вжахнулася; вона торжествувала; вона освятилася.
«О БОЖЕ».
Коли Тім закінчив Люкову історію, шериф Ешворт сидів мовчки кілька секунд за диспетчерським столом, сплівши пальці на чималому пузі. Тоді взяв флешку, роздивився, наче вперше побачив таку річ, і відклав.
— Він сказав тобі, що не знає, що там, правильно? Йому це просто дала доглядачка, разом з ножем, яким він собі вухо почикрижив.
— Так і сказав, — погодився Тім.
— Проліз під огорожею, пішов лісом, сів на човен, спустився річкою, ніби Гек із Джимом, тоді проїхав на товарняку більшу частину східного узбережжя.
— За його словами, так, — цього разу Венді.
— Ну, цікава історія. Найбільше мені сподобалося про телепатію й керування матерією за допомогою думки. Наче історії, які бабусі розповідають на посиденьках з прядивом і закруткових вечірках[114], про криваві дощі й про лікування з водою з-під викорчуваного дерева. Венді, ану розбуди малого. Розбуди спокійно, я бачу, що він багато пережив, яка б не була реальна історія. Але коли ми будемо дивитися, я хочу, щоб і він бачив.
Венді перетнула кімнату й потермосила Люка за плече. Спершу ніжно, тоді сильніше. Він щось пробурмотів, застогнав і відсунувся від неї. Вона взяла його за руку.
— Давай, Люку, розплющуй очі і…
Він зірвався догори так різко, що Венді аж відкинуло назад. Очі були розплющені, але невидющі, волосся стирчало по всій голові, наче пір’я.
— Вони щось роблять! Я бачив бенгальський вогонь!
— Про що він? — запитав Джордж Беркетт.
— Люку! — гукнув Тім. — Усе нормально, тобі просто нас…
— Убийте їх! — закричав Люк, і двері всіх чотирьох камер у невеликій прибудові для обмеження волі затраснулися. — Знищте тих уйобків!
Папери полетіли з диспетчерського столу, ніби зграя переляканих птахів. Тім відчув, як повз нього пронісся вихор вітру, такий справжній, аж волосся настовбурчилося. Венді легенько зойкнула, не закричала. Шериф Джон уже був на ногах.