Жінка на ім’я Еліс обійшла стіл. Тім навіть не думав казати їй зупинитися — вони вже закінчили з цими люб’язностями. Він натиснув гачок на «ґлоку» Венді. Той сухо клацнув, хоча там мав бути ще один набій чи й два. Навіть у цю мить між життям і смертю Тім усвідомив, чому так сталося: Венді не до кінця перезарядила його після того, як востаннє проходила навчальну стрільбу в тирі в Даннінгу. Такі речі стоять не надто високо в списку її пріоритетів. Він навіть мав час подумати, як у свої перші дні в Дюпреї, що Венді робота поліцейської не надто підходить.
«Їй варто було лишатися на диспетчерстві, — подумав він, — але вже пізно. Певно, ми тут зараз помремо».
Люк підвівся з-за столу, стискаючи в руках ноутбук. Він махнув ним і щосили влупив Еліс Ґрін по обличчі. Тріснутий екран розлетівся на друзки. Ґрін відступила до жінки в брючному костюмі, з носа й рота закровило, і підняла пістолет.
— Кинь на землю, на землю кинь, ану! — закричала Венді.
Вона схопила «ґлок» Таґа Фарадея. Ґрін не зважала. Вона цілилася в Люка, який витягував з гнізда ноутбука флешку Морін Альворсон, замість того щоб сісти за укриття. Венді вистрелила тричі, звузивши очі й пронизливо скрикуючи після кожного пострілу. Перша куля поцілила Еліс Ґрін трохи вище перенісся. Друга полетіла в дірку в дверях, на місці якої лише дві з половиною хвилини тому ще було скло.
Третя влучила Джулії Сіґсбі в ногу. Її пістолет вилетів з руки, жінка зігнулася зі збентеженим виразом на обличчі.
— Ти в мене вистрелила. Чому ти в мене вистрелила?
— Ти тупа? А ти як думаєш? — скрикнула Венді.
Вона підійшла до жінки, що спиралась на підлогу. Взуття хрускотіло на битому склі. Повітря смерділо порохом, відділок — колись охайний, а тепер зруйнований — був наповнений блакитним димом.
— Ти ж наказувала їм стріляти в дитину.
Місіс Сіґсбі обдарувала її посмішкою, яку берегла для тих, хто мусить терпіти безумних[122].
— Ти не розумієш. А як інакше? Він належить мені. Він — власність.
— Тепер ні, — озвався Тім.
Люк уклякнув перед місіс Сіґсбі. На щоці в нього були бризки крові, а з брови стирчав осколок скла.
— Кого ви лишили за головного в Інституті? Стекгауса? Так, його?
Вона не відповіла.
— Стекгауса?
Нічого.
Усередину зайшов Барабанщик Дентон і роззирнувся. Піжамна сорочка була вся мокра від крові з одного боку, але його це приголомшливим чином ніби й не обходило. Ґутаал Добіра заглядав йому з-за плеча, округливши очі.
— Песець, — промовив Барабанщик. — Та тут бійня ціла.
— Мені довелося застрелити чоловіка, — сказав Ґутаал. — Місіс Ґулсбі, вона стріляла в жінку, що цілилася в неї. То була чиста самооборона.
— Скільки надворі? — запитав Тім. — Вони вже мертві чи є ще якісь живі?
Енні відштовхнула Ґутаала Добіру і стала поруч із Барабанщиком. У своєму серапе, з задимленими стволами в руках вона скидалася на героїню спаґеті-вестерну. Тіма це не здивувало. Його зараз мало що могло здивувати.
— Думаю, ми обробили всіх, хто приїхав у тих фургонах, — повідомила вона. — Кілька поранених, в одного куля в нозі, інший поранений серйозно. То його Добіра поцілив. Решта ушльопків наче мертві. — Вона роздивилася кімнату. — Але, Господи, з ваших тут хоч хтось живий лишився?
«Венді», — подумав Тім, але не сказав нічого. Здається, вона тепер виконуватиме обов’язки шерифа. Або, можливо, Ронні Ґібсон, коли повернеться з відпустки. Найпевніше, Ронні. Венді на цю посаду не захочеться.
Адді Ґулсбі й Річард Білсон підійшли і стали біля Ґутаала, за Енні з Барабанщиком. Білсон роздивлявся головну кімнату з переляком — обстріляні стіни, розбите скло, калюжі крові, розпростерті тіла — аж долонею рот прикрив.
Адді виявилася міцнішою.
— Лікар уже їде. Там пів міста на вулиці, більшість озброєні. Що тут сталося? І хто це такий? — Вона показала на худого хлопця з перев’язаним вухом.
Люк не звернув уваги. Він не зводив погляду з жінки в брючному костюмі.
— Стекгаус, звісно. Інших варіантів нема. Мені треба з ним зв’язатися. Як мені це зробити?
Місіс Сіґсбі лише дивилася на нього. Тім став на коліна біля Люка. В очах жінки в костюмі він бачив біль, невіру й ненависть. Не міг сказати, що переважає, але якби змусили відповісти, він би спинився на ненависті. Ненависть завжди найсильніша, принаймні в короткій перспективі.
— Люку…
Люк не звертав уваги. Усю увагу він зосередив на пораненій жінці.