Стекгаус був ошелешений.
— Стекгаусе? Мені потрібна відповідь.
— Вона залежатиме від того, чи зможемо ми втримати цей об’єкт у таємниці, — відповів Стекгаус. — Без якихось гарантій цей договір не має сенсу.
Пауза, після чого Тім заговорив знову:
— Люк каже, що, можливо, це вдасться. Але поки що, куди мені їхати, Стекгаусе? Як ваша команда піратів так швидко дісталася сюди з Мейну?
Стекгаус розповів йому, де біля Алколу чекає «челенджер», — іншого вибору він не мав.
— Місіс Сіґсбі може дати вам точні вказівки, коли доїдете до Бофорта. Тепер мені знову треба поговорити з Еллісом.
— Це дійсно необхідно?
— Дуже необхідно.
Коротка пауза, після якої хлопець знову з’явився на захищеній лінії.
— Чого вам треба?
— Я так підозрюю, ти мав контакт зі своїми друзями, — сказав Стекгаус. — Мабуть, із одним конкретним другом, містером Діксоном. Можеш не підтверджувати й не заперечувати, я розумію, що часу небагато. Якщо ти не знаєш точно, де вони…
— Вони в тунелі між Задньою і Передньою половинами.
Це бентежило. Та Стекгаус продовжив:
— Правильно. Якщо ми домовимося, вони зможуть вийти і знову побачити сонце. Якщо ні, я пущу в той тунель хлор, і вони помруть повільною й болісною смертю. Я цього не побачу, бо через дві хвилини після того, як дам наказ, мене тут уже не буде. Я це тобі кажу тому, що впевнений: твій новий друг Тім захоче вивести тебе з будь-якої домовленості, якої ми дійдемо. Цього допустити не можна. Розумієш?
Пауза, після чого Люк сказав:
— Так. Я розумію. Я прибуду з ним.
— Добре. Принаймні поки що. Закінчили?
— Не зовсім. Телефон місіс Сіґсбі працюватиме на літаку?
Стекгаус здалеку почув, як місіс Сіґсбі сказала, що працюватиме.
— Не відходьте від телефона, містере Стекгаус, — сказав Люк. — Нам треба буде ще поговорити. І краще припиніть думати про втечу. Якщо втечете, я знатиму. З нами поліцейська, і якщо я попрошу її зв’язатися з Міністерством національної безпеки, вона це зробить. Ваша фотографія буде в кожному аеропорту країни, і жоден фальшивий паспорт вам не допоможе. Ви будете як кролик у відкритому полі. Зрозуміло вам?
Стекгаус удруге був надто ошелешений, щоб говорити.
— Зрозуміло?
— Так, — відповів він.
— Добре. Ми ще вийдемо на зв’язок, щоб уточнити деталі.
По цьому хлопець закінчив дзвінок. Стекгаус повільно відклав телефон на стіл. Він відзначив, як його рука трохи тремтить. Частково зі страху, частково з люті. «Ми ще вийдемо на зв’язок», — сказав малий, ніби він якесь велике цабе, гендиректор з Кремнієвої долини, а Стекгаус — лише дрібний чинуша, який мусить робити те, що йому велять.
«Ну подивимося, — подумав він. — Подивимося».
Люк передав телефон Тімові, ніби тішився від того, що позбувся його.
— Звідки ти знаєш, що в нього є фальшиві паспорти? — запитала Венді. — Ти його думки прочитав?
— Ні, — відповів Люк. — Але, думаю, того добра в нього вдосталь: паспорти, водійські посвідчення, свідоцтва про народження. Думаю, там багато таких. Доглядачі, техніки й кухарі, мабуть, ні, але верхівка — точно. Вони як Айхман[123] чи Вальтер Рауфф[124], який придумав будувати мобільні газові камери. — Люк глянув на місіс Сіґсбі. — Рауфф би добре вписався у вашу компанію, правда?
— У Тревора, може, і є фальшиві документи, — сказала місіс Сіґсбі. — У мене — ні.
І хоча Люк не зміг прочитати її думки (вона закрилася від нього), він подумав, що вона не бреше. Для людей її штибу є спеціальне слово: бузувіри. Айхман, Менґеле і Рауфф утекли, як корисливі боягузи; а їхній бузувір-фюрер залишився й наклав на себе руки. Люк був цілком упевнений, що ця жінка, якби опинилася в схожій ситуації, вчинила б так само. Якщо це відносно безболісно.
Він заліз у фургон, обережно, щоб не зачепити поранену стопу Еванса.
— Містер Стекгаус думає, що я їду до нього, але це не так.
— Ні? — уточнив Тім.
— Ні, я їду по нього.
Вогники Штазі горіли в Люка перед очима дедалі більшим сяйвом, і ковзні двері фургона зачинилися самі.
Великий телефон
Дорогою в Бофорт у фургоні було здебільшого тихо. Лікар Еванс спробував раз почати розмову, знову бажаючи повідомити про те, що він тут просто невинна жертва. Тім повідомив його, що він має вибір: або заткнутись і прийняти кілька таблеток оксикодону, які дав лікар Роупер, або продовжувати говорити й терпіти біль у пораненій стопі. Еванс віддав перевагу мовчанню і таблеткам. У маленькому коричневому флаконі лишилося ще кілька штук. Тім запропонував одну пігулку місіс Сіґсбі, яка заковтнула її насухо й без подяки.
123
Adolf Eichmann (1906—1962) — співробітник гестапо, відповідальний за «остаточне вирішення єврейського питання».