— Та ми всі знали, — додав Джордж.
— А тепер воно мені ніби й подобається.
— Тому що це сила, — сказав Нікі. — Їхня сила, яку ми забрали собі.
— Опорний сигнал, — додав Джордж. — І тепер він постійний. Тільки й очікує передачі.
«Алло, мене чути?» — подумала Каліша, і раптовий дрож, що пробіг тілом, був не такий уже й неприємний.
Кілька дітей з палати «А» взялися за руки. До них приєдналися Айріс і Лен. Тоді гудіння зациклилося. Як і пульс флуоресцентних ламп на стелі. Діти відпустили руки, і гудіння затихло до попереднього низького рівня.
— Воно в повітрі, — сказала Каліша. Ніхто не запитав, про що вона.
— Хотілось би мені ще політати, — тужливо озвучила Гелен. — Як же хотілося б.
— Вони його почекають, Ша? — запитав Нікі. — Чи просто пустять газ? Як думаєш?
— А я що, професор Ксав’є[127]? — Вона стукнула ліктем Ейвері в бік… але ніжно. — Ейвестере, прокидайся. Прокинься і співай.
— Я не сплю, — відповів Ейвері. Не зовсім правда; він був дрімав, насолоджуючись гудінням. Думав про телефони, які росли, мов капелюхи Бартолом’ю Куббінза, що ставали дедалі більшими й гарнішими. — Вони чекатимуть. Мусять, бо якщо з нами щось станеться, Люк знатиме. І ми почекаємо, доки він сюди прибуде.
— А тоді що? — запитала Каліша.
— Скористаємося телефоном, — відповів Ейвері. — Великим телефоном. Усі разом.
— Наскільки великим? — знервовано запитав Джордж. — Бо останній, який я бачив, був просто капець який здоровенний. Майже як я сам.
Ейвері похитав головою. У нього злипалися повіки. Усередині він досі залишався малою дитиною, якій уже давно пора в ліжко.
Діти з палати «А» — було важко подумки не називати їх овочами, навіть Каліші — досі трималися за руки. Лампи пояскравішали; одна трубка навіть перегоріла. Гудіння поглибшало і посильнішало. У Передній половині це відчули, Каліша не сумнівалася — Джо й Хадад, Чед і Дейв, Присцилла і той мудакуватий Зік. І решта теж. Чи налякало це їх? Може, трохи, але…
Але вони впевнені, що ми в пастці, подумала вона. Впевнені, що самі в безпеці. Що повстання придушено. Нехай і далі вірять у це.
Десь там є великий телефон — найбільший телефон, з розгалуженнями в багатьох кімнатах. Якщо вони подзвонять у той телефон (коли вони в нього подзвонять, іншого вибору нема), сила в цьому тунелі, де вони загнані, сягне потужності, більшої за будь-яку бомбу, що коли-небудь вибухала на землі чи під нею. Гудіння, яке зараз — лише опорний сигнал, може зрости до вібрації, здатної зносити будівлі чи знищувати цілі міста. Точно вона не знала, але думала, що, можливо, так. Скільки дітей, у чиїх головах не залишилося нічого, окрім сил, за які їх сюди взяли, очікують дзвінка з того великого телефона? Сотня? П’ять сотень? Може, й більше, якщо Інститути є по всьому світі.
— Нікі?
— Що? — Він також куняв, і в голосі чулося роздратування.
— Можливо, нам вдасться його ввімкнути, — сказала вона, і не було потреби уточнювати, що означає «він». — Але якщо так… потім ми зможемо його вимкнути?
Він поміркував про це, тоді всміхнувся.
— Не знаю. Але після того, що вони з нами зробили… чесно, дорогенька, мені так похер.
П’ятнадцять по одинадцятій.
Стекгаус повернувся в кабінет місіс Сіґсбі, де на столі стояв Нульовий телефон — досі мовчазний. Через сорок п’ять хвилин останній день нормального функціонування Інституту закінчиться. Завтра це місце залишиться покинутим, чим би там не закінчилася справа з Люком Еллісом. Утримати програму в таємниці загалом можливо, незважаючи на ту Венді, яку Люк зі своїм другом Тімом лишають на півдні, але цій будівлі капут. Зараз важливо дістати флешку й упевнитися, що Люк Елліс мертвий. Врятувати місіс Сіґсбі було б непогано, але зовсім не обов’язково.
Фактично, з Інституту вже тікали. З місця, де він сидів, було добре видно дорогу, що вела від Інституту, спочатку в Деннісон-Рівер-Бенд, тоді в решту нижніх 48[128]… уже не кажучи про Канаду й Мексику, для тих, хто з паспортами. Стекгаус викликав Зіка, Чеда, шеф-кухаря Даґа (двадцять років з «Галлібертон»[129]) і лікарку Фелісію Річардсон, яка прибула до них з «Гок сек’юріті ґруп». Це люди, яким він довіряє.
Стосовно інших… він спостерігав, як їхні фари миготливо віддаляються між деревами. Стекгаус прикинув: поки близько десятка, але буде більше. Скоро в Передній половині не залишиться нікого, окрім дітей, які там наразі мешкають. Може, вже так і є. Але Зік, Чед, Даґ і лікарка Річардсон залишаться; вони — вірнопіддані. І Ґледіс Гіксон. Вона також залишиться, може, навіть після того, як усі решта підуть. Ґледіс — не просто бійчиня; Стекгаус дедалі більше впевнювався, що вона на всю голову психована.
127
Professor Xavier — персонаж усесвіту «Marvel Comics», відомий як лідер і засновник «Людей Ікс». Екстрасенсорика — одне з його вмінь.
128
Lower 48 — територія США, за винятком штатів Аляска й Гаваї, а також інших острівних територій.