Мішель відчинила двері і зайшла до спальні Люка. Завіси на дверях тихо рипнули. Силует у ліжку (з-під ковдри стирчала тільки копичка волосся) трохи поворушився, потім знов завмер. О другій ночі цей малий мав би спати мертвим сном, перебувати в його найглибшій фазі, але де там. Може, малі генії сплять не так, як звичайні діти, хтозна. Може, хтось і знає, тільки не Мішель Робертсон. На стіні висіли два плакати, їх можна було чітко роздивитися крізь окуляри денного бачення. На одному скейтбордист застиг у стрибку: коліна зігнуті, руки випростані, зап’ястки зведені над головою. На другому — «Рамонз», панк-група, яку Мішель слухала ще в середній школі. Вона подумала, що всі учасники гурту вже померли, подалися до великого небесного пляжу Рокевей.
Жінка рушила вглиб кімнати, подумки справляючи відлік: чотири… п’ять…
На рахунок шість вона стукнулася стегном об письмовий стіл. На ньому стояв якийсь приз, він перекинувся. Стук був негучним, але малий перекотився на спину і розплющив очі.
— Мамо?
— Еге ж, — відповіла Мішель. — Як тільки схочеш.
Вона помітила, як в очі хлопця закрадається тривога, як він розтулив рота, щоб іще щось сказати. Мішель затамувала подих і розпорскала аерозоль у двох дюймах від обличчя хлопчика. Той моментально знепритомнів. Як завжди. І коли діти прокидалися за шість чи вісім годин по тому, то жодного похмілля не відчували. Хімія полегшує нам життя — так думала Мішель, рахуючи далі: сім… вісім… дев’ять.
На рахунок десять Денні й Робін увійшли в кімнату Герба та Айлін. І одразу побачили: є проблема. Жінки в ліжку не було. Двері у ванну кімнату стояли прочинені, по підлозі стелилася трапеція світла. Надто яскраве як для спецокулярів. Денні й Робін зняли їх і випустили з рук. Підлога тут була з лакованого паркету, і в тихій кімнаті ясно пролунав подвійний стукіт.
— Гербе? — почувся тихий голос із ванної. — Ти що, склянку з водою перекинув?
Робін наблизилась до ліжка, дістала «ґлок», що висів у неї за спиною, на поясі слаксів. Денні рушив до дверей у ванну кімнату, навіть не намагаючись стишити кроки. Для цього вже було запізно. Він зупинився, притис до щоки пістолет.
На подушці, де спала жінка, досі виднілася вм’ятина від голови. Робін затулила нею обличчя чоловіка і зробила постріл. «Ґлок» видав глухий звук, схожий на кашель, не гучніший, і лишив на подушці маленьку коричневу пляму від сажі, що вирвалася з бокових отворів глушника.
Айлін вийшла з ванної, вигляд у неї був занепокоєний.
— Гербе? З тобою все га…
Вона помітила Денні. Він схопив її за горло, приставив до скроні «ґлок» і натиснув на гачок. Почувся ще один глухий кашель. Айлін сповзла на підлогу.
Тим часом ноги Герба Еллісона безцільно хвицались, ковдра, що нею вкривалися покійні чоловік і дружина, здималася і напиналася. Робін ще двічі вистрелила в подушку, і другий постріл уже скидався не на кашель, а на гавк, третій був іще гучніший.
Денні прийняв подушку.
— Ти що, «Хрещеного батька» передивилася? Господи, Робін, у нього пів голови нема. І що їм тепер у похоронному бюро робити?
— Я зі своїм завданням упоралася, ось що важливо.
Правда полягала в тому, що Робін не любила дивитися на тих, у кого стріляла, на те, як у їхніх очах згасає світло.
— Дівчинко, тобі треба мужності набратися. Третій вийшов гучний. Годі.
Вони підібрали окуляри і пішли в кімнату малого. Денні взяв Люка на руки (тут проблем не виникло, бо хлопець важив не більш ніж дев’яносто фунтів[37]) і вихнув підборіддям, щоб жінки рушили вперед. З будинку вони вийшли так само, як і зайшли, — через кухню. У найближчому домі не горіло ані вогника (навіть третій постріл не був аж настільки гучним), а з супровідних звуків чулись тільки цвіркуни й виття сирени десь удалині, може, аж у Сент-Полі.
Мішель перша промайнула між будинків, оглянула вулицю і подала знак решті, що шлях вільний. Саме цей момент Денні Вільямс ненавидів найбільше. Якщо якийсь безсонний хлоп визирне у вікно і побачить трьох людей, що йдуть сусідським моріжком о другій ночі, то це буде підозріло. А якщо один із цих трьох ще й нестиме, очевидячки, тіло, то це вже буде вкрай підозріло.
Проте алея Диколіса (названа так на честь якогось мертвого товстосума з Міст-Близнюків[38]) міцно спала. Робін прочинила задні двері універсала, сіла і простягла руки до Денні. Той передав їй хлопчика, і Робін затягла його всередину, притиснувши до себе. Голова Люка теліпалася в неї на плечі. Жінка стала намацувати пасок безпеки.