Люк вийшов із кімнати. Праворуч у кінці коридору стояли двійчасті двері з великими металевими ручками — такі бувають у різних офіційних установах. У лівому кінці були такі самі двері, а футів за десять до них на підлозі сиділа дівчина. Чорношкіра, одягнена в кльоші й сорочку з рукавами-ліхтариками. І хоч, на перший погляд, вона була приблизно одного з Люком віку, але в зубах тримала дещо схоже на сигарету.
Місіс Сіґсбі сиділа в себе за робочим столом і вдивлялася в екран комп’ютера. На ній був пошитий на замовлення діловий костюм від DVF, що жодним чином не приховував її, м’яко кажучи, худорляву статуру. Сиве волосся було ідеально зачесане. Під боком у неї стояв лікар Гендрікс. «Доброго ранку, Чуперадло», — подумав він те, що нізащо б не вимовив уголос.
— Ну, — сказала місіс Сіґсбі, — ось він. Наш новоприбулий. Лукас Елліс. Навіть не підозрює про те, що вперше і востаннє покатався на «ґольфстрімі». Судячи з усього, винятково обдарована дитина.
— І недовго таким пробуде, — відповів лікар Гендрікс і пирснув своїм фірмовим реготом: спершу видихнув, потім вдихнув, від чого сміх скидався на віслючий крик. До того ж передні зуби сторчаком і надзвичайно високий зріст (шість футів сім дюймів) — усе це відобразилось у його прізвиську «Данкі Конг»[40].
Місіс Сіґсбі обернулася до лікаря й окинула його суворим поглядом.
— Ідеться про наших підопічних. Тож низькопробні жарти тут недоречні, Дене.
— Перепрошую.
«Та кого ти дуриш, Сіґґерс?» — хотілося додати лікарю. Сказати таке вголос було б нерозважливо, та й питання було в кращому випадку риторичним. Гендрікс розумів, що нікого вона не дурить, тим паче себе. А Сіґґерс — це такий собі вигаданий персонаж, невідомий нацистський штукар із тих, кому на думку спадають чудові ідеї на кшталт повісити гасло «Arbeit macht frei» — «Праця звільняє» — над входом в Освенцим.
Місіс Сіґсбі підняла вгору вступну анкету новачка. Гендрікс приліпив у верхній правий куток круглу рожеву наліпку.
— То ви щось дізнаєтéся від своїх рожевих, Дене? Хоч щось?
— Ви ж у курсі, що дізнаємóся. Ви ж бачили результати.
— Так, але чи мають вони якусь практичну цінність?
Перш ніж лікар устиг відповісти, у дверях вигулькнула голова Розалінд.
— Маю для вас документи на опрацювання, місіс Сіґсбі. У нас іще п’ятеро на підході. Вони внесені в планову відомість, але прибудуть раніше, ніж очікувалось.
Вигляд у місіс Сіґсбі був задоволений.
— Усі п’ятеро сьогодні? Певно, я таки відповідаю цій роботі.
Гендрікс, також відомий як Данкі Конг, подумав: «У тебе язик не повернувся б сказати “підходжу для роботи”, еге ж? Ти б по шитому розпоролася».
— Сьогодні — лише двоє, — відповіла Розалінд. — Увечері. Від Смарагдових. Ще троє — завтра, від Опалових. Четверо ТК. Один ТП, справжня знахідка. Дев’яносто три нанограми МНФ.
— Ейвері Діксон, правильно? — спитала місіс Сіґсбі. — Із Солт-Лейк-Сіті.
— З Орема, — виправила Розалінд.
— Мормон із Орема, — сказав лікар Гендрікс і видав віслючий смішок.
«Справжня знахідка, ще б пак», — подумала місіс Сіґсбі. На анкеті Діксона не буде жодних рожевих наліпок. Він для них надто цінний. Мінімальна кількість уколів, ніяких судом, ніяких ризикованих занурень. Бо ж показник МНФ за дев’яносто.
— Чудові новини. Справді чудові. Принеси теки й поклади їх мені на стіл. Відправила на електронну пошту?
— Звісно.
Розалінд усміхнулася. Світ зараз в’юном крутився навколо електронного листування, але обидві жінки знали, що місіс Сіґсбі надає перевагу паперу, а не пікселям. У цьому плані вона була досить старомодною.
— Теки принесу, цю ж мить.
— І каву, будь ласка, цю ж мить.
Місіс Сіґсбі обернулася до лікаря Гендрікса. «Такий височенний, а ніяк не позбудеться свого “фартушка”, — подумала вона. — Він же лікар, має знати, як це небезпечно, особливо для людей такого зросту: у них серцево-судинна система і без того перевантажена. Але ніхто так не ігнорує лікарняні приписи, як самі лікарі».
40
«Donkey Kong» — персонаж однойменної відеогри; від англ.