Ані місіс Сіґсбі, ані Гендрікс до ТП не належали, але в цю мить їм сяйнула одна й та сама думка: наскільки б легше їм велося, якби між ними була взаємна симпатія, а не зневага.
Щойно вони лишилися в кімнаті віч-на-віч, місіс Сіґсбі відкинулася на спинку крісла і поглянула на лікаря, що навис у неї над головою.
— Я згодна, що розумові здібності юного містера Елліса не мають жодного значення для роботи, якою ми займаємося в Інституті. З таким же успіхом він міг би мати коефіцієнт інтелекту 75. Проте саме в цьому криється причина, з якої ми взяли його раніше строку. Його прийняли навіть не в один, а одразу в два вищі навчальні заклади — МІТ і Емерсон.
Гендрікс кліпнув.
— У дванадцять років?!
— Атож. Убивство батьків і його дальше зникнення неодмінно потраплять у новини, але великого галасу за межами Міст-Близнюків не буде, хоч інтернет, напевно, дуднітиме десь із тиждень. Галасу було б набагато більше, якби він спершу досяг академічних висот у Бостоні, а потім уже пішов у безвість. Такі діти частенько потрапляють у телевізійні новини, зазвичай у рубрику «Ой-ой-ой!». А що я завжди кажу, лікарю?
— Що в нашій справі відсутність новин — це хороші новини.
— Правильно. В ідеальному світі ми б його не чіпали. Бо ТК у нас і так предостатньо. — Вона постукала пальцем по рожевому колу на вступній анкеті. — А як показує цей стікер, у нього навіть МНФ недостатньо високий. От тільки…
Завершувати речення не було потреби. Певні сировини зустрічаються дедалі рідше. Слонові бивні. Тигрові шкури. Роги носорогів. Рідкісні метали. Навіть нафта. А тепер сюди можна додати ще й цих особливих дітей, чиї екстраординарні здібності не мають нічого спільного з коефіцієнтом інтелекту. Цього тижня прибудуть іще п’ятеро, разом із малим Діксоном. Дуже непоганий улов, хоча два роки тому ця цифра могла сягати тридцяти.
— О, дивись, — сказала місіс Сіґсбі. На екрані комп’ютера новоприбулий наближався до найдавнішого пожильця Передньої половини. — Зараз він зустрінеться з дівицею-розумницею Бенсон. Вона й поділиться з ним новинами, принаймні надасть свою версію.
— І досі в Передній половині, — сказав Гендрікс. — Чорт, треба з неї зробити офіційну зустрічальницю.
Місіс Сіґсбі обдарувала його крижаною посмішкою.
— Краще вона, ніж ти, док.
Гендрікс поглянув униз і мало не відповів: «З цієї спостережної точки, Сіґґерс, мені чітко видно, що в тебе рідшає волосся. Це наслідок твоєї млявої, проте довготривалої анорексії. І шкіра на голові в тебе рожева, наче око кролика-альбіноса».
Він ще багато хотів сказати цій жінці без цицьок, проте з досконалою граматикою, цій головній адміністраторці Інституту. Але він ніколи цього не скаже. Нерозумно було б.
Уздовж шлакоблокових стін коридору тягнулися ряди дверей і плакатів. Дівчина сиділа під тим, на якому чорношкірий хлопчик і білошкіра дівчинка притискались одне до одного чолами і шкірились, мов дурники. Унизу стояв підпис: «БУДЕ НАМ ЩАСТЯ!»
— Подобається? — спитало дівча під плакатом.
Зблизька стало зрозуміло, що цигарка, яка стирчала в неї з рота, була кондитерським виробом.
— Я б поміняла на «БУДЕ НАМ ТРЯСЦЯ», але в мене можуть ручку відібрати, — продовжила дівчина. — Бува, на гальмах спускають, а бува, гайки закручують. Проблема в тому, що ніколи не вгадаєш, яким боком воно вилізе.
— Де я? — спитав Люк. — Що це за місце?
Йому хотілося плакати. Він припускав, що це від дезорієнтації.
— Ласкаво просимо до Інституту, — відповіла дівчина.
— Ми ще в Міннеаполісі?
Вона засміялася.
— Де там. І не в Канзасі, Тото[41]. Ми в Мейні. Десь у дідька в зубах. Принаймні якщо вірити Морін.
— У Мейні? — Люк потрусив головою, наче йому щойно в скроню кулаком зарядили. — Ти певна?
— Ага. А ти крепко побілів, мій білий хлопчику. Краще тобі сісти, перш ніж осядеш.
Люк присів, допомагаючи собі одною рукою, — ноги ледве згиналися. Це більше було схоже на падіння.
— Я був удома, — сказав він. — Був удома, а потім прокинувся тут. У кімнаті, яка достоту схожа на мою, але не моя.
— Знаю, — відповіла дівчина. — Шок, еге ж?
Вона просунула руку в кишеню штанів і дістала звідти скриньку. На кришці був намальований ковбой, що крутив ласо. І напис: «ЦИГАРКИ-ЦУКЕРКИ. КУРИ, ЯК ТАТУСЬ!»
— Хочеш? Може, від цукру тобі в голові проясниться. Мені завжди допомагає.