То чого він тут сидить і тільки себе жаліє? Чим іще він може зайнятися?
Люк вирішив підійти до цього питання не з риторичної, а з практичної точки зору. Втекти звідси, певно, нереально, але як щодо набуття нових знань?
Люк забив у пошук «Нью-Йорк Таймс» і не здивувався, коли знов почув ЕАЛ 9000. Новини дітям в Інституті — зась! Тоді постало інше питання — чи можна якось обійти цю заборону? Чи існує якийсь чорний хід? Імовірно.
Подивимось, подумав Люк. Просто подивимось. Він запустив «Firefox» і набрав #!cloakofGriffin!#.
Ґріффін був Невидимцем Герберта Веллса, а цей сайт, про який Люк дізнався десь рік тому, був способом обійти батьківський контроль — не зовсім дарквеб, але щось типу того. Люк ним уже користався, і не тому, що хотів зайти на порносайти з комп’ютерів Брода (хоч кілька разів вони з Рольфом саме цим і займалися) чи побачити, як стинають голови в ІДІЛ, а просто через те, що сама затія видавалася прикольною і простою, і Люку хотілося дізнатися, чи воно спрацює. Удома і в школі працювало, та чи вийде тут? Був тільки один спосіб перевірити, і Люк натиснув на клавішу введення.
Інститутський вай-фай трохи потовкся, він узагалі був нешвидкий, а потім, коли Люк уже вирішив, що справа марна, відкрив йому Ґріффіна. Згори сторінки був Невидимець Веллса: голова обмотана бинтами, очі затуляють крутецькі чорні окуляри. Під ним стояло питання-привітання: «З ЯКОЇ МОВИ БАЖАЄТЕ ПЕРЕКЛАДАТИ?» Список був довгий, від ассирійської до зулу. Уся краса цього сайту полягала в тому, що байдуже, яку ти мову обереш, головне — що зостанеться в історії пошуку. Колись давно на ґуґлі був доступний потаємний хід для обмину батьківського контролю, та мудреці з Маунтін-В’ю[50] його прикрили. Звідси й сайт «Плащ Ґріффіна».
Люк навгад обрав німецьку, і перед ним з’явилося віконце «ВВЕДІТЬ ПАРОЛЬ». Послуговуючись своєю, як це називав його батько, химерною пам’яттю, Люк увів #x49gerl94GbL4. Комп’ютер ще трохи потовкся, а тоді оголосив, що «ПАРОЛЬ ПРИЙНЯТО».
Люк набрав «Нью-Йорк Таймс» і натиснув enter. Цього разу комп’ютер думав іще довше, але зрештою сайт «Таймс» завантажився. Сьогоднішній випуск, англійською мовою, проте з цього моменту і надалі в пошуковій історії ноутбука лишатиметься тільки низка німецьких слів і їхній англійський переклад. Може, невеличка, а може, і величезна перемога. Але наразі Люку було байдуже. Перемога — і цього достатньо.
Чи скоро його дозорці зрозуміють, що відбувається? Маскування історії пошуку нічого не варте, якщо вони моніторять його екран у реальному часі. Вони побачать газету і покладуть край його діяльності. Який там «Таймс» із заголовками про Трампа і Північну Корею! Поки Люка не вичислили, треба заходити на «Стар Триб» і шукати інформацію про батьків. Але Елліс не встиг, бо з коридору почувся крик:
— Допоможіть! Допоможіть! Допоможіть хто-небудь! ДОПОМОЖІТЬ МЕНІ, Я ЗАГУБИВСЯ!
Крикуном виявився маленький хлопчик у піжамі з «Зоряними війнами». Він молотив у двері маленькими кулачками, руки здіймались і опускалися, мов поршні. Десять років? На вигляд Ейвері Діксону було шість, максимум сім. Пах і одна холоша піжамних штанів намокли й прилипали до шкіри.
— Поможіть мені, Я ХОЧУ ДОДОМУ!
Люк роззирнувся довкола, сподіваючись побачити одного, а може, й кількох працівників, які бігли б до малого, але в коридорі було порожньо. Пізніше він дізнається, що дитина, яка криком проситься додому, — це нормальне явище в Інституті. Але зараз Люкові просто хотілося, щоб він замовк. Ейвері панікував і заразом наганяв паніку на Люка.
Елліс підійшов до хлопчика, опустився на коліна і взяв його за плечі.
— Гей, гей. Не розкисай, малий.
Малий тим часом витріщився на Люка очима, навколо яких проступали білі кола, та Люк був не певен, чи хлопчик його бачить. Волосся в нього спітніло і стояло сторчма. Обличчя змокло від сліз, на верхній губі зблискувала свіжа шмаркля.
— Де мамця? Де татко?
Слово «татко» прозвучало як «ТА-А-А-АТКО», наче сирена повітряної тривоги завила. Малий почав тупцяти ногами. Вдарив кулаками по Люкових плечах. Люк його відпустив, підвівся і зробив крок назад, зачудовано спостерігаючи за тим, як малий упав на підлогу й забився в істериці.
Прочинилися двері навпроти плаката «ЩЕ ОДИН ДЕНЬ У РАЮ», і з них вигулькнула Каліша у футболці з кислотними спіралями й гігантських баскетбольних шортах. Вона підійшла до Люка, стала поруч і взялася споглядати новенького, уперши руки у свої майже неіснуючі стегна. Потім перевела погляд на Люка.