— Я це все вже чула, — сказала місіс Сіґсбі. — І читала у твоєму, як ти сам волієш називати, формулюванні місій і стратегій.
«Але ти не розумієш, — подумав Гендрікс. — І Стекгаус теж. Еванс розуміє начебто, але навіть він не може осягнути цього величезного потенціалу».
— Ви так говорите, наче цей Елліс або Айріс Стенгоуп становлять якусь особливу цінність. Ми ж не просто так називаємо їх «рожевими».
Він пшикнув і помахав рукою.
— Двадцять років тому так і було, але не зараз, — відповіла місіс Сіґсбі. — Навіть десять років.
— Але…
— Годі, Дене. Малий Елліс виявив ознаки ТП чи ні?
— Ні, та продовжував бачити цятки після того, як вимкнули проєктор, а ми вважаємо це доброю ознакою. Слушним знаком. Але потім, на жаль, у нього почалися судоми. Як вам відомо, це нерідко трапляється.
Жінка зітхнула.
— Я абсолютно не проти того, щоб ти продовжував свої експерименти з вогниками Штазі, Дене, але ти не маєш права відволікатися від основного завдання. А нашим основним завданням є підготовка резидентів до переходу в Задню половину. Ось наш пріоритет, наша місія і стратегія. Усі побічні результати не настільки важливі. Керівництво не цікавить паранормальний еквівалент «роґейну»[62].
Гендрікс відсахнувся, наче вона його вдарила.
— Ліки від гіпертонії, які поміж іншим допомагають голомозим мешканцям передмістя відростити шевелюру, навіть поруч не стояли з явищем, що може змінити якість людського життя!
— Певно, що ні, і певно, що якби твої тести були більш результативні, то я, а також ті, хто нараховує нам зарплатню, були би більше в них зацікавлені. Але наразі ти лиш кілька разів наздогад влучив у ціль.
Лікар роззявив рота, щоб заперечити, але потім стулив, бо місіс Сіґсбі глянула на нього вкрай погрозливо.
— Поки можеш проводити свої тести, тим і вдовольняйся. А як інакше, враховуючи те, що в результаті ми вже втратили кількох дітей?
— «Рожевих», — сказав Гендрікс і знову зневажливо пшикнув.
— Ти так поводишся, наче їм гріш ціна в базарний день, — сказала вона. — Може, колись так і було, але ті часи скінчились, Дене. Скінчились. А поки що — ось тобі досьє.
Червона тека. Навскіс на ній стояв штамп: «ПЕРЕВЕДЕННЯ».
Коли Люк того вечора зайшов у кімнату відпочинку, Каліша сиділа на підлозі, притулившись спиною до великого вікна, що виходило на дитячий майданчик. Вона попивала алкоголь з маленької пляшки, що їх можна було купити в автоматі зі снеками.
— Ти таке вживаєш? — спитав Люк, сідаючи на підлогу поруч із Калішею.
На майданчику були Ейвері та Гелен, стрибали на батуті. Гелен, вочевидь, учила малого виконувати переверт уперед. Невдовзі стемніє, і їм доведеться зайти всередину. Хоча майданчик ніколи не замикався, освітлення там не було, і це відбивало охоту тусити там по ночах.
— Уперше. Всі жетони витратила. Смак жахливий. Хочеш ковтнути?
Вона простягнула пляшечку з напоєм під назвою «Чай з причудою».
— Я пас. Ша, чому ти мені не сказала, що той світловий тест такий кепський?
— Зви мене Калішею. Ти єдиний, хто так робить, і мені це подобається.
Язик їй уже трохи плутався. Вона спожила не більш як пару унцій[63] алкогольного чаю, але, вирішив Люк, Каліша просто не звикла до такого питва.
— Гаразд, Калішо. То чому ти мені не сказала?
Вона стенула плечима.
— Ну дивишся ти на стрибучі різнокольорові вогники, поки тобі трохи не запаморочиться. Що такого кепського?
«Кепського» прозвучало як «кеського».
— Невже? З тобою так і було?
— Ага. А що? Що з тобою було?
— Мені зробили перший укол, і почалася реакція. Горло склепилося. На якусь хвилину я подумав, що помру.
— Ого. Мені перед тестом зробили укол, але нічого не трапилось. А з тобою таки щось погане було. Мені шкода, Люкі.
— Це тільки перша половина того поганого. Я вирубився, поки дивився на вогники. Здається, в мене почались судоми. — Він також трохи напудив у штани, але цю інформацію розголошувати не збирався. — А коли отямився…
Тут він затнувся, щоб опанувати себе. Люк не збирався рюмсати перед цією симпатичною дівчиною з такими гарними карими очима і кучерявим чорним волоссям.