На них чекав новий лаборант, але перш ніж він із Карлосом уклали Люка в трубу, залетів лікар Еванс, перевірив руку Люка в тому місці, де був останній укол, і оголосив, що Люк «чудовий, як картинка». Що б це не значило. Лікар спитав, чи його ще судомило, чи не було більше запаморочень.
— Ні.
— А кольорові вогники? Вони поверталися? Може, ти займався фізичними вправами, може, за ноутбуком сидів, може, під час проблем із випорожненням? Це значить…
— Я знаю, що це значить. Ні.
— Не бреши мені, Люку.
— Я не брешу.
Люк замислився, чи зможе МРТ виявити зміни в його мозку і тим довести, що він бреше.
— Окей, добре.
«Не добре, — подумав Люк. — Ти розчарований. А я від цього — щасливий».
Еванс щось начеркав у своєму планшеті.
— Продовжуйте, леді та джентльмени, продовжуйте!
І він вилетів із кімнати, мов білий кролик на якусь дуже важливу зустріч.
Лаборант з МРТ (ДЕЙВ, як було написано на бейджику) спитав, чи немає в Люка клаустрофобії.
— Ти, мабуть, і цей термін знаєш.
— Нема, — відповів Люк. — Єдина моя фобія, це коли мене тримають під замком.
Дейв був серйозним чоловіком середнього віку, в окулярах і майже облисілим. Він скидався на бухгалтера. Ясна річ, як і Адольф Ейхман[68].
— Просто якщо так… я про клаустрофобію… можу дати тобі валіум. Це дозволено.
— Не треба.
— А я б радив один узяти, — сказав Карлос. — Ти там багато часу пробудеш, з перервами, а з валіумом цей досвід буде приємніший. Може, навіть поспиш, хоч апарат голосно працює. Стукає і трохкає, сам знаєш.
Люк знав. Він ніколи ще не бував в апараті МРТ, але бачив багато медичних телепередач.
— Я пас.
Але після ланчу (який принесла Ґледіс) він випив валіум, почасти з цікавості, почасти з нудьги. Він уже зробив три заходи в МРТ, і Дейв сказав, що буде ще три. Люк не став питати, на що вони його перевіряють, що шукають і що сподіваються знайти. Відповідь звучала би десь як «не твоє мелеться». І Люк був не певен, чи їм самим це відомо.
Від валіуму він поплив, немов опинився вві сні, і протягом останньої процедури в трубі трохи задрімав, попри гучний тріскіт апарата, який саме робив знімки. Коли Вайнона прийшла провести його в житлове крило, ефект валіуму вивітрився, і Люк просто почувався задурманеним.
Вайнона потяглася в кишеню, дістала звідти жменю жетонів. І коли передавала їх Люку, один упав і покотився по підлозі.
— Підбирай, солопію.
Люк підібрав.
— У тебе був довгий день, — сказала вона і, та невже, усміхнулась. — Піди-но купи собі щось випити. Розслабитись. Відпочити. Я рекомендую «Брістольський крем від Гарвіз».
Вона була середніх років, достатньо доросла, щоб мати дитину віку Люка. Може, двох. А їм вона давала б такі рекомендації? Ой, у тебе такий важкий день був у школі, чому б тобі не розслабитись і не хильнути винного коктейлю, а потім уже за домашку сідати? Люк хотів це все висловити, і в найгіршому разі вона хіба що лясне його, але…
— Яка з цього користь?
— Га? — Вайнона насупилась на нього. — Яка з чого користь?
— З будь-чого, — відповів Люк. — З будь-чого на світі, Вінні.
Йому не хотілось ані «Брістольського крему від Гарвіз», ані «Чаю з причудою», навіть «Ґреначе Стамп-Джамп» — мабуть, про нього і думав поет Джон Кітс, коли казав щось на кшталт: «Звуть романтично, мов той місяць із західного схилу у щезливій стрічці ночі».
— Притримай свого розумного язика, Люку.
— Я над цим працюю.
Він поклав жетони до кишені. Їх, здається, було дев’ять. Він дасть три Ейвері і по три — двійнятам Вілкокс. На снеки вистачить, а на інші цікаві речі — ні. А собі йому зараз хотілося велику дозу протеїнів і вуглеводів. Байдуже, що там сьогодні в меню, якщо їдла буде багато.
Наступного ранку Джо і Хадад знову повели Люка на поверх «С», де йому наказали випити сульфат барію. Тоні стояв поруч зі своїм електричним кийком, готовий вдарити струмом, якщо Люк почне виказувати непокору. Щойно хлопець випив усе до останньої краплі, його запустили в кабіну розміром з душову в придорожніх убиральнях і зробили рентген. Ця процедура пройшла нормально, але коли Люк виходив з кабінки, живіт скрутило і він зігнувся навпіл.
— Навіть не думай вивергатись на цю підлогу, — сказав Тоні. — Якщо підступає, то йди до раковини в кутку.
Запізно. З Люка вилився напівперетравлений сніданок у барієвому пюре.
— От срака. А тепер ти все це витреш, і коли закінчиш, то підлога має бути така чиста, щоб я міг лизнути.