Інтеліґент сидить похмурий, ображений всім виглядом нового гостя, кожним словом і жестом дівчини.
Це дуже звичайний випадок в людській трагічній практиці. Ви пропонуєте тканину прекрасного благородного малюнку і раптом шматок бездарно розмальованого маркізету притягає увагу вашої покупниці. Я знав продавців мануфактурних магазинів, які щиро страждали в таких випадках. Бо неприємно відчувати презирство до покупця, а особливо коли це жінка…
Курча, як його не підкидай угору, не хоче летіти орлом. Це закономірно, звичайно, але не завжди втішно… Взагалі мушу сказати одверто, – ця гра завжди кінчається програшем…
Дівчина знайомить гостей. «Молодой человек» – люб’язний з відтінком фамільярности. Інтеліґент – церемонний.
Дівчина сіла знову на канапку, «молодой человек» – на стілець біля канапки. Розмова. Інтеліґент у ній участи не бере. «Молодой человек» шикарно залицяється до дівчини, не звертаючи жадної уваги на Інтеліґента. Дівчина задоволена, весела, всміхається, кокетує.
Інтеліґент сидить мовчки, витягнувшися, з кам’яним лицем.
«Молодой человек» розповідає про щось дуже веселе. Дівчина весело сміється.
Інтеліґент похмуро підводиться. Витримано, по-світському вклоняється. Дівчина простодушно стурбована, щиро незадоволена. «Молодой человек» встав, чекає. Інтеліґент категорично відхиляє прохання дівчини. Дуже ввічливо прощається з «молодым человеком». Виходить. Дівчина йде за ним.
«Молодой человек» сів, зробив задоволене обличчя, підморгнув сам собі.
Я точно не знаю, звичайно, бо дуже мало знайомий з цим «молодым человеком», але гадаю, що він не має на увазі гратися в курча. Він належить до категорії тих людей, які добре знають, що найбільш приємна річ, на яку здатне курча, – це бути з’їденим у засмаженому вигляді (в сухарях або о-натюрель). Особливо – коли з салатою та з молоденькими огірочками…
В передпокої напівтемно. Дівчина ласкаво голубиться до Інтеліґента, дивиться на нього знизу вверх. Інтеліґент мовчки, холодно, повертає вимикач. Засвітилась електрика. Дівчина відійшла. Інтеліґент бере з вішалки капелюха, ще раз підкреслено чемно вклоняється. Дівчина робить ще одну спробу вблагати його. Інтеліґент відповідає дуже уразливо, показуючи рукою в бік її кімнати.
…В її кімнаті «молодой человек» регоче, як йолоп.
…Дівчина зажурена, ображена, Інтеліґент ще раз вклоняється, виходить. Дівчина кілька секунд стоїть непорушно, потім підходить до дзеркала біля вішалки.
В дзеркалі дуже засмучене, ось-ось заплаче, обличчя дівчини…
Ще одна хмарка
Дівчина з кишені пальта дістає пудреницю.
Набирає пудру, злегка вдарила пальцем по пухівці, щоб збити зайву пудру. Біла хмарка повільно сідає на долівку. Дівчина уважно пудриться…
Екран потемнів. Павза. Гра в курча закінчилася так, як і мусіла закінчитися…
Безглузда гра, правда? Для ідіотів гра, так? – А ви, дорогий читачу, твердо певні, що вмієте відрізняти курча від орла? Твердо? Даремно…
Гра в курча кінчилася. Дальші події починаються з цитати з Достоєвського, а далі будуть ще цитати з інших авторів…
«НАЙГІРШЕ ЛЮДИНІ, КОЛИ ЇЙ ІТИ НІКУДИ»…
Утилітаристи, вузькі люди, позбавлені фантазії, урбаністи та інші продукти 20 століття можуть запитати: «а навіщо, власне, ходити»? Що їм скажеш? І говорити нічого не буду!
Цілий ряд кадрів: Інтеліґент похмурий без цілі вештається вулицями. Кадри раз-у-раз темніють. Сутечіє. В останніх кадрах засвічуються вечірні вогні…
… «ДОРОГА В ЖИЗНИ ОДНА»…
Пивна середнього ґатунку. Багато відвідувачів. Інтеліґент сидить сам біля столику. Сумно п’є пиво. На столі чотири пляшки.
Циферблят стінного годинника показує 10 годину.
Музика: скрипник і піяніст. Скрипник грає щось дуже веселе, як уважати на рухи всього тіла, але обличчя його заклякло в постійній тупуватій журбі і очі втупилися в одну точку.
Окремі столики. Здебільшого їх зайнято громадянами пролетарського походження. Один-два червоноармійці. Женщини в хусточках. Різною мірою весело – залежно він кількости пляшок на столі. Окремо – солідна пара: літній гладкий дядя нетрудового вигляду, мабуть, крамар з базару, його суха, сварлива супруга. Супруга невтомно пилить і шпигає. Чоловік цілком байдуже діловито п’є пиво. На столі з півтузеня пляшок.
Інтеліґент уже розм’як. На столі теж шість пляшок. Оглядає публіку.
На певному щаблі заголення благородної душі, що його створює благословенна сила алькоголю, людина виправдує твердження Аристотеля щодо свого суспільного характеру…