І природна образа… Дівча робить гріх, властивий всім жінкам: в неї бракує почуття міри, вона вважає, що в хорошому міра не потрібна, що шляхетність душі робить непотрібною делікатність… Небезпечна помилка!..
Дівчинка здивована, ображена, спалахнула обуренням і рішуче кинулась на хлопця. Короткий, але жорстокий бій. Інтеліґента розбито, і він з ревом тікає до ґувернантки.
На кучугурі піску, на тлі темної зелені дерев, осяяна яскравим сонцем, розхристана, розпалена стоїть переможниця. Урочисто сяють очі, урочистістю просякнутий розкудовчений чубчик білого, як льон, волосся. Навіть жест, яким вона підтягає панчішку, що зсунулась під час бійки, – жест переможниці…
Ґувернантка поволі підводить сухі, колючі плечі, закочує очі під лоба й виховано по-европейському зідхає… Після цього, не хапаючись, виховано пробує втішити дитину..
Вуличні діти
Інтеліґент вдома, дивиться у вікно.
Нещодавно пройшов веселий літній дощ. Весело сяє вимите сонце. Весела вода бурхливими струмками біжить повз тротуар. Купка дітей втішається життям, підсукавши штанці й задерши спіднички, аж доки технічно можливо…
А вода брудна, переповнена мікробами…
Інтеліґент обережно оглядається й тікає з кімнати. У дітей у воді найчудовіший настрій. Інтеліґент стоїть на тротуарі. Ніяковість першої зустрічі швидко зникає. Інтеліґент страждає від спокуси. Спокуса аж надто велика – Інтеліґент не витримав. Рішуче сідає на тротуар і спішно розбувається.
А вода радісно-бурхлива, блищить сонячними блисками, сліпить очі.
Прожоглива, невгамована, бурхлива, блискуча – як наша молодість – вона несе в собі і бруд, і мікроби, що про їх говорилося вище… В веселому бігові стає все бруднішою…
Домчавши до низу вулиці, вона потрапить до колектора і там, під землею, одразу перестане бурхливіти, перестане блищати сонячними блисками – каламутна, насичена брудом, дощова, літня, чиста вода…
Інтеліґента в підсуканих штанцях наділено всіма правами горожанства в громаді дітей, і він, разом з ними, в тім місці, де вода, на мить спинившись, розіллялась калюжею, танцює танок молодости… Бризки летять, блищать, сяють на сонці… На обличчях дітей – бакхічна радість… Їхні очі блищать, сяють, як бризки.
Все це страшно некультурно… Я б хотів сподіватися, що ви, мій читачу, були колись страшно некультурні…
Мати кличе Інтеліґента… Проходить по кімнаті, знову гукає… Відповіді нема.
Якби це була опера, то зараз вступили б стиха ударні інструменти, барабан почав би підробляти звуки далекого грому чи підземного гуркоту…
Ґувернантка, що читала книжку, підводить голову, встає. Мати звертається до неї. Міс почуває себе ніяково.
Мати й ґувернантка шукають… Шукання набуває пропасничного характеру. На екрані панічно літають: мати, ґувернантка, служниці… Паніка.
Діти в калюжі танцюють танок прекрасної юности… Мати кинулась до вікна, дивиться вниз, явно сподіваючись побачити труп Інтеліґентів на тротуарі під вікном… Бачить:
Інтеліґент у підсуканих штанцях танцює…
Мати несамовито зойкнула… Вся челядь жваво реагує… Всі мчать до дверей.
На обличчях у дітей бакхічна радість… Не очікуючи катастрофи, Інтеліґент присів карачки й енергійно хлюпає руками по воді. Бризки летять, блищать, сяють на сонці… Компанія радіє… В цей мент:
Наскок усієї челяді. На чолі мати й ґувернантка. Далі – вся решта…
Інтеліґента врятовано.
Діти здивовані. Звичайно, не надовго. Заусміхалися, засміялися – й знову танок…
Інтеліґента розтирають спиртом…
Метушня, як на пожежі…
Мати бігає навкруги, як квочка – ось-ось закудкудакає.
Покоївка спішно гріє ванну…
Інтеліґента миють…
Сприскують чимось дезинфекційним…
Кладуть у постіль і вкривають усім, що є теплого в домі…
Напувають малиною…
Мати бігає навкруги – ось-ось закудкудакає…
Одуріле обличчя Інтеліґента показує ознаки усвідомлення становища. Прокисає. Рев… Заспокоювання ніжної матері залишаються безплідними.
Тремтячи від пережитого жаху, чутлива мати надзвичайно ввічливо, але з надзвичайно ядовитою уразливістю читає нотацію ґувернантці.
Ґувернантка підводить колючі плечі, закочує очі під лоба й виховано по-европейському зідхає.
Екран темнішає…
Екран знову темнішає надовго – років на десять. Всі ці роки – подібні один до одного. Вони пройдуть під знаком ніжного кохання матері, варварських вчинків батька, піклування ґувернанток та домашніх учителів, для того найнятих і належно оплачуваних. Це – хатня доба, золоте дитинство мого героя… Світле, незабутнє дитинство, яке вам показав режисер в досить характерних рисах. Дитинство, що такий благісний вплив матиме на його душу…