Пробачте, я знову відхилюсь від репортажу. Ось мені підказують – рахунок чотиридва. Систему чотиридвачотири колись народили бразільці. У нас грають всі за одного і один за всіх. Це – воротар. Нині ми розставляєгравців за схемою чотиритритри. Так вони і стоять.
Пробачте, ось мені підказують – матч закінчився. Хто ж переміг? А втім, перемогла дружба!
Диктор 1. У наступній програмі ви почуєте...
Диктор 2. Сільськогосподарський нарис «Відкриття бюста голові».
Диктор 1. Передачу для дітей «Лисичкамедсестричка та ведмедиккібернетик».
Диктор 2. Концерт для пенсіонерів «Пора в путьдорогу»...
ОБІКРАЛИ
Мемуарне
Дачка у мене за містом. Типу голубника. Зате природа. Простір для розперезаної творчості.
Обладнав кабінетик. Збив стелажі на всю стіну. Літературний інтер’єр виставив: класику, перлини світового письменства. Поряд власні твори примостив, десять книжок у розкішних оксамитових оправах – ціла палітурня на моє спецзамовлення працювала.
Сидів якось на дачці – новий роман катав. Тема геніальна! НТР на селі. Голова колгоспу відбуває на симпозіум до штату Колорадо. З доповіддю про колорадського жука у наших умовах. А чорнобровий заступник тим часом вводить НТР. Допомагає йому головиха – молода кібернетичка (голова їй ходу не давав). Виписують ЄС ЕОМ для повної кібернетизації просапних культур. Хтось тягне з системи два секретних кристали, а головиху тягне на кисле. З’являється сільський детектив... І пішло, і поїхало!
Накатав, як завжди, сторінок двадцять. А під вечір задощило. Сів на електричку – і в місто. Дачну шерсть обстригти. Вранці повернувся – обікрали! Кватирку відчинену залишив!
Крім книг брати нічого. Нічого й не взяли. Крім книг. Тільки мій рукопис на столі не зачепили. А на рукописі... Записка!
Читаю:
«Книжка – найкращий подарунок на іменини. А в мене якраз іменини. Дякую за найкращий подарунок. Невідомий вам книголюб».
Нахаба!
– Ось! – показую записку старшині залізничного відділення. –Слід! Злодій сам до вас проситься! Графологічна експертиза і...
– І залишмо літературщину, – продовжив старшина. –Діяв не рецидивіст, а підпилий дилетантпочатківець.
– Чому дилетант?
– Записка.
– Чому підпилий?
– Рядки стрибають, як косий по стерні.
– Може, сусіди щось примітили?
– Розпитаємо. Та навряд. Дощ періщив, вигнав туристів з лісу. Море людей, і всі з рюкзаками. Ваш літературознавець заштовхав книжки до рюкзака – і на електричку. На лінії двадцять станцій. Три мільйони чоловік. Ходити й питати: «Чи не ваш почерк?»
– Як бути?
– Давайте назви. Може, на книжкових товчках злодій спіймається.
Я перелічив видання. Свої етично не назвав.
– Повезло злодюжці, –констатував старшина.
– Злодіяці! – уточнив я. – Сорок кілограмів духовного багажу на собі пер!
– Ваша правда, – погодився старшина.
– Благаю! – приклав руки до серця. – Розшукайте! Неоціненний художній скарб – мінімум на тисячу карбованців!
– Культурний злодій нині пішов, –задумливо сказав старшина.
Але мені не полегшало. Спливали місяці. Набрякав мій колгоспнодетективний роман. А злодій гуляв на волі.
Якось повернувся на дачку з творчого відрядження. А на підвіконні... пишалися мої оксамитові томики! Десять як один!
Старшина примчав з собакою. Марно! Вночі знову прорвало небо.
– Дірок у небесах навертіли, а в собаки нюх пропадає, – бідкався старшина.
– А відбитки пальців? – підказав я.
– Ваші?
– Злодія!
– Аа... Подивимось...
Старшина витяг лупу і дослідив мій творчий доробок. Не знаю, як з відбитками, а записку він знайшов. Відкашлявся і зачитав:
«Обурений до краю! Ризик, нерви, фізичне навантаження! А ви серед літератури підсунули пуд власної творчості, законспірованої благородними палітурками. Ганьба графоманам!»
– Нахаба! – вискнув я.
– Культурний злодій нині пішов, –задумливо сказав старшина.
ТРІУМФ БАЛЕРИНИ
Випадково стрів мистецтвознавця Н. Заснувалася напівсвітська розмова. З аліментів ми несподівано перескочили на балет.
– Пам’ятаєте балерину X.? – запитав я. – Щось не бачу нині подібних танцівниць.