Выбрать главу

Ілона Волинська та Кирило Кощеєв

ІРКА ХОРТИЦЯ — НАДНІПРЯНСЬКА ВІДЬМА

У надніпрянських губерніях з давніх-давен збереглися сказання про природних та навчених відьом та відьмаків, які володіють здібністю до перевтілень, нічних полетів, здатністю морочити, відводити очі, а також страшним даром володарювання над самою природою…

З книги «Стародавні перекази українських народів»

СЕЗОН ПОЛЮВАННЯ НА ВІДЬОМ

Ця книга — для тих, хто хоче дізнатися про життя справжньої відьми.

Ірка Хортиця — звичайнісінька українська школярка, яка раптово опинилася в центрі надзвичайних подій. Досвідчена доросла відьма й шахрай, що вступив із нею у змову, викрали дівчинку з метою використати для вбивства її чаклунську силу, про існування якої вона навіть не підозрювала. Доволі легко злочинцям вдалося запудрити Ірці голову розповідями про школу відьом, де їй належить вчитися, і необхідністю захисту від старих і досвідчених конкуренток. Але найскладнішим буде впоратися зі справжньою відьмою, яка зрозуміла могутність своєї сили, та її вірними друзями. Чи вдасться Ірці, яка насмілилася піти проти нових покровителів, оминути всі пастки, уникнути розправи злих псів-ярчуків і перемогти своїх всюдисущих ворогів?

Бути чи не бути новій відьмі, ви дізнаєтеся із захоплюючої повісті «Сезон полювання на відьом» — першої книги серії «Ірка Хортиця — надніпрянська відьма».

Розділ 1

Яринка — бісова дівка

Вони з’явилися знову. Величезний, просто гігантський кіт сидів на яблуні — гілка прогиналася під його вагою. Товстий, наче палиця, триколірний хвіст недбало звисав, і лише його кінчик роздратовано й загрозливо здригався. А на вулиці, за дошками похилого паркану, стояв пес. Високий і сухорлявий, він пружно погойдувався на надто тонких і довгих лапах. У плавних рухах вузької, немов шило, морди було щось відверто зміїне. Ірка з жахом зрозуміла, що здавлене гарчання, яке клекотіло десь у глибині собачої горлянки, теж нагадує шипіння величезної змії. Дівчинка мимохіть відступила назад. Пес повільно повернув голову в її бік, немовби зачувши цей рух. Зовсім білі, затягнені каламутними більмами очі вп’ялися в Ірку, немов придушуючи своїм сліпим поглядом лемент дівчини, що ось-ось міг злетіти з її вуст. Дівчинка зрозуміла: тварина сліпа! Але вона чітко відчувала, що пес слідкує за нею — пильно й підозріло. Білява каламуть його очей здригнулася, присунулася ближче. Ірка відчула, як повільно й неминуче на неї насувається липкий, огидний туман, огортає, затягує… Ірка безсило завмерла в його щупальцях, безпомічно поринула в сліпу глибину собачих очей… Вона слабко стисла кінчиками пальців стару запилену фіранку біля входу, немовби намагаючись за неї втриматися. Але пручатися було вже не сила. Безвільно гойднувшись, вона зробила крок назустріч псові.

Дике, нестямне та ще й огидне котяче нявкання залунало на весь сад. З-за сусіднього паркану, б’ючи крильми й відчайдушно каркаючи, злетіла нажахана ворона. Ірка здригнулася. Її піднята нога перечепилась за високий ґанок. Дівчинка похитнулась. Миска з кормом випала в неї з рук…

Під гуркіт і блискіт старого тазка та бризки курячої побовтюхи Ірка впала через ґанок і стала рачки. Коліна її опинилися на мокрій ганчірці, а долоні й лікті боляче вперлися в цемент сходів. Посудина, кілька разів стрімко перекинувшись у повітрі, приземлилася точнісінько на худий Ірчин задок, що стримів над сходами. Та так і лишилася, зар-раза!

На якусь мить Ірка завмерла, потім повільно повернула голову. Тихенько застогнала від болю в забитих руках, а ще більше — від образи.

— Прямо таз на тазі, — пробелькотіла вона й різким рухом скинула миску.

Та грюкнула об цегляну стіну й урешті-решт упала в траву, а з будинку залунав старечий голос:

— Яринко, ти шо там таке виробляєш, бісова ти дівка?!

Покректуючи, Ірка звелася на ноги. Швиденько лизнула садно на долоні, обернулася, засмучено розглядаючи позаду свої джинси — тепер доведеться прати.

Відкинувши набік фіранку, на порозі з’явилася бабуся. Вона глянула на забруднену Ірку, курячий корм на сходах, тазок, що валявся в траві, й гнівно ляснула себе по колінах:

— Ну шо за дитина! Це ж не дитина, це ж кара Господня! Курям дать — і того не подужа. Нє, ну як це ти такого наробила?

— Та ти ж сама сто разів казала, що на нашому ґанку вбитися можна! — огризнулась Ірка й переконливо тицьнула в ґанок носком кросівка.

Бабуся на мить розгубилася. Ґанок і справді був аж надто високий. Переступаючи його, вона постійно буркотіла, що не завадило б його спиляти. Якось вона навіть була покликала сусіда-теслю, але потім довго лаялася, обзиваючи його куркульською пикою й погрожуючи написати скаргу до податкової інспекції. Сусід був непитущий і не хотів працювати за бабусину вишневу наливку. А по-сусідському теж допомогти не згодився. Сусіди взагалі не дуже-то й хотіли допомагати бабусі. Та, якщо чесно, їх і не можна було за це звинувачувати.