Автомобіль ускочив у якусь вибоїну, й Ірку різким поштовхом підкинуло на сидінні… Її зуби глибоко вп’ялися в губу. Ірка стиха мукнула від раптового болю й похитала головою… Червона крапля крові впала на замок наручників. Тоненьким рудим струмочком з-під нього побіг іржавий порох! Ірка провела наручниками по прокушеній губі. Чекати довелося недовго — там, де була її кров, наручники потріскались і розкришилися на іржаві пластівці. В неї вийшло!
В’їхавши в місто, «Мерседес» почав колесити між окраїнними багатоповерхівками. Ірка знову зиркнула на Аристарха. Зараз його пильний нагляд був зовсім недоречний. Він не повинен дивитися на заднє сидіння! Менеджер і справді з надзвичайною цікавістю вп’явся поглядом у темне полотно дороги. На Ірку, яка витягла з кишені яскраву пластикову баночку, він не звертав жодної уваги.
Ірка відкрутила кришечку… і ледь не застогнала. Ось чому Рада так недбало залишила баночку на туалетному столикові. Вона була порожня! Польотної мазі не було!
Ірка в розпачі впала на сидіння.
Аристарх, не зупиняючись, гнав машину.
Де б не був той підвал, у якому мали зачинити Ірку, вони все одно незабаром туди дістануться, і тоді їй уже не врятуватись! А в тісному салоні машини жодне ворожіння не допоможе проти здоровезного дядька. Їй слід було ризикнути.
Ірка посмикала дверцята — не відчиняються. Тоді вона натисла пальцем на кнопку. Бічне скло опустилось. Ірка пошкрябала пальцем усередині пластикової баночки. Ну хоч щось же мало лишитися на денці. Вона потерла зап’ястки. Їй здалося, що вона відчуває на шкірі щось невагоме й летюче.
Тієї ж миті, навіть не встигши злякатися, дівчинка шмигнула в прочинене вікно машини.
Її сильно вдарило по ногах, перекинуло, закрутило — голова, ноги, голова… Розмитим калейдоскопом перед очима замиготіли дорога, дерева, місяць… І раптом усе зупинилося.
Ірка судорожно ковтнула слину, стримуючи нудоту, що підкотилася їй до горла. Перед нею гойдалася гілка квітучої акації, таємничо біла на тлі нічного неба. Ірка висіла в повітрі над узбіччям дороги — приблизно за десять метрів від неї. А над головою повільно, заворожуюче плив у небі диск повного місяця.
Дівчинка звела голову й відчула, як її тягне вгору, назустріч владному поклику місячного сяйва. Їй хотілося летіти все вище, вище…
Але під її ногами наче щось урвалося, і вона почала стрімко падати вниз. Інстинктивно звівши руки, дівча вчепилося за гілку. М’язи смикнуло, й Ірка зависла, погойдуючись у сріблястій хмарі збитих квітів акації.
Перехоплюючи гілку пальцями, що аж гули від болю, дівча сяк-так дісталося до стовбура, притулилось до шорсткої кори й почало судорожно відсапуватись.
— Ну дурепа, ну дурепа! Політати їй заманулося! — прошепотіла Ірка, дмухаючи на подряпані долоні. От тепер відьмацької крові в неї було чимало.
Вона уважно прислухалась. Гуркіт машини стихав, повільно віддаляючись. Ірка навіть подумала, що спантеличений Аристарх так і не помітить її відсутності.
Але ось удалині пролунав скрегіт гальм. Закляття перестало діяти, і голомозий менеджер таки засік зникнення бранки. Машина знову загурчала, розвертаючись. Тим часом Ірка, завзято чіпляючись за гілля, миттю кинулась униз. Побачила б її зараз фізкультурниця, а то вічно: «Хортице, лінуєшся, Хортице, лінуєшся!» Тут полінуєшся, коли тобі на п’яти вороги наступають!
Упавши мішком на землю, Ірка двома стрибками перетнула трасу. Саме в той час довгі конуси світла з’явилися на дорозі. Світло фар лизнуло темний асфальт і вперлося в широку білу пляму збитих Іркою пелюсток. Потім воно перекинулось на акацію, наскрізь просвічуючи сплетіння гілок. Аристарх шукав Ірку.
Дівчинка відступила в густу темряву до стіни багатоповерхівки. Вона сумно подивилася на квадрати вікон, які ще подекуди світилися. Люди, там, за склом, навіть не підозрюють, як їм добре!
Аристарх уже встиг зрозуміти, що Ірки на дереві немає. Тепер світло фар гарячково кидалося туди й сюди, шукаючи сліди втікачки.
Повільно, намагаючись не робити різких рухів, Ірка рушила вздовж будинку. Головне — зберігати спокій. Тоді Аристарх її нізащо не знайде. Адже вона навіть при денному світлі відводила йому очі, а вже зараз, у темряві — й поготів. Хоч на місячне світло все одно ліпше не виходити. Ірка глянула на круглий жовтий диск і отетеріла.
На яскравому тлі місяця вона побачила летючий силует жінки! Жінка щодуху мчала, зі свистом розсікаючи повітря, і зустрічний вітер здіймав сторчма її коротке волосся й тріпав прутики затисненого між її ногами віника!
За якийсь час віник завис над «Мерседесом», і Ірка з жахом упізнала Раду Сергіївну. Мотляючи повними ногами, директорка ніяково засовалася на ручці віника. Прутики з тріском прогиналися під її вагою.