— Це ж треба ж, які ми слова вивчили! Інквізиція, щоб ти знав, це такий суд, церковний, і саме він вирішував — спалити чи ні. А коли вже палили, то це називалося «автодафе». Так було в Європі, а в нас відьом не судили.
— І не палили? — з непідробною цікавістю спитала Ірка.
Тетянка зам’ялася:
— Ну-у, іноді палили. Усім селом збиралися, у хаті відьму замикали й разом з хатою підпалювали. Бо у власному будинку відьмі нічого лихого не зробиш, — з певною гордістю за відьом оголосила Тетянка.
— Порадувала, — процідила крізь зуби Ірка. — Без суду беруть і палять. Разом із житлом. Бабуся потім навіть будинок не продасть. Який же дурень головешки купить?
— А може, бабуся теж згорить, — філософськи припустив Богдан.
На ґанку з’явилася поки що ціла бабуся. Ірка вкотре вп’ялася в неї здивованим поглядом. Згорбленої бабусі вже не було. Бабуся знову набрала гренадерського вигляду, а її сиве волосся стало вугільно-чорним.
— Сидять тут, ляси точать — робити вам більше нічого? — голосно сказала бабуся. — Готувати — бабуся, за курями — бабуся, а бабуся стара вже! Годі байдики бити, роботу робить нада! У школі неділю не була, шо класній своїй казати будеш?
— Прочухалась. Ненадовго ж її вистачило, — тихенько озвався Богдан. — Тебе треба не менше ніж раз на тиждень викрадати.
— Щодо школи вона має рацію, — сумно протягла Ірка. — Я ж гадала, що в Ради вчитися буду, а тепер доведеться повертатись. Два іспити цього року.
— Як каже мій батько, питання треба вирішувати поетапно. Якщо ти з Радою й Аристархом не впораєшся, школа тобі може не знадобитися, — заспокоїла подругу Тетянка.
— Головне — розібратися з Радою, — поринувши у власні думки, сказала Ірка. — Аристарх без неї — нуль, порожнє місце.
Розділ 20
Рука зеленого вогню
Ірка поклала дзеркало на стіл. Їй було трошки ніяково — раніше треба було подивитися, як там Іващенко, Але з бабусею хіба подивишся! Зовсім заганяла!
Їй-богу, життя з Радою й Аристархом було просто райським. Якщо, звісно, не зважати на те, що вони збиралися звести Ірку зі світу.
Відьмочка зосередилася, уважно вдивляючись у дзеркало. Спочатку вона почула якісь голоси.
— Мені здається, вам треба пройти повторне обстеження… — говорив один.
— Я чудово почуваюся, — з неприхованим роздратуванням відповідав чоловічий голос. — Мені що, нічого більше робити, як на лікарняному ліжку валятися?
Ірка відчула різкий запах лікарні, який ні з чим не сплутаєш. На дзеркальній поверхні з’явився пофарбований у синій колір коридор. Іващенко нетерпляче тупцяв біля ліфта, час від часу натискаючи розхитану червону кнопку. Поруч, тривожно придивляючись до його обличчя, стояла гарна жінка, яку Ірка вже бачила.
— І не дивися на мене так! — знову роздратовано сказав їй Іващенко. — Ну слово честі, я в нормі!
— Лікарі так і не зрозуміли, що з тобою було, — відповіла жінка. — Такий страшний біль…
Іващенко легковажно відмахнувся. Вони увійшли в ліфт, і стара роздовбана кабіна повезла їх униз. Іващенко їде з лікарні, вона забрала назад своє смертельне ворожіння! Полегшено зітхнувши, Ірка вже хотіла була накрити дзеркало рукою, аж раптом почула слова бізнесмена, що змусили її насторожитися.
— Із тим придуркуватим конкурентом розібралися?
Жінка похитала головою, й Іващенко насупився:
— І ти ще питаєш, чому я не залишився в лікарні! Мене нема — усе зупиняється! На завтра мені потрібні всі документи, а на післязавтра признач нараду…
— Завтра субота, післязавтра неділя, — спробувала заперечити жінка.
— Нічого, доки мене не було, усі й так відпочили, — пирхнув Іващенко. — Ну гаразд, співробітників не чіпатимемо, викличеш тільки начальників відділків. Водій нехай теж відпочиває, я сам на годинку змотаюся в офіс, обговоримо все швиденько. Годі вже панькатись, щоб духу цього Олександра Федоровича тут не було. Узагалі незрозуміло, чого цей нікчема зі своєю гладкою бабою такі нахабні.
І тут Ірка відчула, що спостерігає за Іващенком не сама. Хтось іще уважно дослухався до його слів, а варто було бізнесменові згадати «гладку бабу», як Ірка відчула гострий спалах злості. Майже не усвідомлюючи, що робить, дівча потяглося за цим спалахом. Зливаючись в одну каламутну смугу, простір полинув їй назустріч. Промайнуло кругле пластмасове обідця, перед очима зблиснула прозора поверхня скла, і в Ірчиному дзеркалі з’явилося інше дзеркало! А в ньому — спотворене ненавистю лице Ради Сергіївни!
Приголомшена Ірка відсахнулася. Вона враз звела руку, поспішаючи урвати зв’язок, але потім спинилася. Рада не бачила Ірку! Директриса зосереджено продовжувала стежити за Іващенком. Відьмочка почала обережно придивлятися до Радиного обличчя.