Ірка завмерла. Знову! Її рука потяглася до горла. Серце калатало десь під язиком, загрожуючи ось-ось вистрибнути й покотитися запилюженою вулицею. Дівча повільно обернулось.
— Тьху! — серце повернулося на своє звичне місце. На дорозі, невинно дивлячись на Ірку дрібними оченятами, стояло маленьке поросятко. — Швендяєш тут, людей лякаєш! Утекло, чи що?
Ірка пильніше придивилася до порося:
— Хлопче, та я ж тебе знаю! — збагнула вона. — Ану ходімо до господаря, а то тут швидко знайдуться охочі завчасно зробити з тебе відбивну.
Дівча підхопило кабанчика й, намагаючись не притискати його до чистої футболки, потягло нагору доріжкою. Іти стало ще важче. Вулиця так само круто забирала вгору, а поросятко виявилося досить угодованим.
За старими саманними руїнами почалися міцні шлакоблокові будинки з блискучими, вкритими бляхою дахами. Вулиця перевалила через пагорб і потяглася прямо. Ірка обігнула високий паркан… і вийшла на проспект.
Повз неї важко проїхав тролейбус. У вітрині бутіку красувалися симпатичні брючки, усі в блискавках і кишеньках. Яскравий «Ауді» під’їхав до тротуару, і висока білявка, дрібно перебираючи підборами, побігла до банкомата. Але раптом зупинилася, здивовано вп’явшись очима в Ірку з поросятком на руках. Дівчисько посміхнулося. Їй ще й досі цікаво було спостерігати за реакцією людей, коли ті виявляли в балці поміж двома найжвавішими районами міста сільце! Із поросятками, курми, справжніми селянськими садибами. Мов зачаровані недоумки. Було б чого. Хоча тим, хто збудував садиби не в самій балці, а нагорі, тим, звісно, некепсько. З одного боку — місто, з другого — село. Тетянчин батько купив собі дві ділянки, особняк збудував — закачаєшся. А предки Богдана мешкають тут із давніх-давен і відмовляються продавати свій будинок — самим подобається.
Ірка натисла дзвінок біля хвіртки, що виходила на проспект. Дверцята відразу прочинилися, й Ірці в горло вперлося вістря важкого сталевого меча.
Потім виткнулася хлоп’яча голова й обережно, так само, як нещодавно Ірка, роззирнулася навсібіч: хлопчак підозріло оглядав проспект. В Ірки навіть подих перехопило — невже він теж зустрів собайла? Або кота?
— Навколо засідки! — пошепки повідомив хлопчисько. — Леді Ілейн виявилася агентом Саврона!
— Тьху на тебе! — утретє за сьогодні перевела подих Ірка. — Я з вами скоро збожеволію! — недбалим рухом відвівши меч від горла, вона ввійшла в сад. Він був такий густий і порослий, що нагадував ліс.
— Богдане, маму поклич. Тобто леді Ілейн. Я ваше поросятко на вулиці впіймала.
— Не можу, — так само лиховісно пошепки відповів хлопчак. — Саме від неї я й ховаюся.
Ірка роздратовано глянула на нього — усього на рік молодший, одинадцять виповнилося, а поводиться, як п’ятирічна дитина:
— Чого це раптом?
Богдан витріщив очі, у голосі залунали трагічні нотки:
— Вона хоче мене постригти!
Ірка критично глянула на Богданову шевелюру:
— Узагалі-то, тобі й справді не завадило б постригтися.
— Ти що, зовсім? — хлопчак від образи навіть почав нормально розмовляти. — Ти у «Володарі Кілець», окрім гоббітів, хоч одного стриженого бачила?
Ірка на якусь мить замислилась:
— Гном? — припустила вона.
— По-перше, невідомо: він за весь фільм жодного разу не зняв шолома, — авторитетно заявив хлопчисько. — А по-друге, він мав бороду.
Неподалік тихенько загойдалося гілляччя. Струнка жінка в зеленій сукні нечутно випурхнула з кущів смородини. За спиною вона ховала машинку для стрижки. Але Богдась щось-таки відчув. Миттю вихопивши в Ірки порося й міцно затиснувши його під пахвою, а оголений клинок уміло притримуючи біля стегна, він дременув через сад. Маленька жінка похитала головою, потім кивнула Ірці — подякувала за порося — і тією ж нечутною ходою рушила за хлопцем.
— Арагорни не здаються! — пролунало з глибин саду.
— Арагорни не здаються, арагорни не стрижуться! — тихенько проспівала Ірка, повернулася на проспект і помчала до тролейбуса, що саме під’їздив.
Розділ 4
Останній іспит
Ірка бездумно дивилася крізь бруднувате скло на будинки, що пролітали за вікном. Якщо вона складе ще один іспит, якщо її зарахують — доведеться звідси їхати. І Богдана вона більше не побачить, і Тетянку. Адже в Тетянки, окрім неї, справді зовсім немає друзів. Буде знову сидіти десь у кутку й сумно слухати, як дівчата з її елітної школи обговорюють, у кого з татусів крутіша тачка. А бабуся? Як залишити бабусю? Але якщо ця чужа тітка з крижаним, недобрим поглядом візьме Ірку до своєї школи… І якщо вона буде вчитися дуже-дуже добре, — а вона буде, ой як буде! — її можуть відправити за кордон. Можливо, навіть до Німеччини. І тоді, може статися… Дівчинка на мить заплющила очі. Німеччина — зовсім маленька країна. Може, їй пощастить відшукати там маму. Ну раптом?! А чому б і ні?!