Ірка остаточно зневірилася. Мови були її гордістю, вона була одна така в класі й на мовних курсах — теж. І ось виявляється, що для Ради та її школи Ірчині три мови — фігня, усі так можуть.
Рада Сергіївна пильно глянула на Ірку крізь сизий цигарковий дим, немов оцінювала враження від своїх слів. Потім задоволено посміхнулася й звела палець із золотою каблучкою, закликаючи до уваги:
— Але! Для нас було б дуже вигідно мати у своїх стінах дитину-поліглота, що володіє десятьма мовами. Керівник твоїх курсів казав мені, що ти намагалася вивчати ще й іспанську та італійську, але невдовзі покинула, хоча викладачі тебе хвалили. Каші мало їла? — Рада в’їдливо примружила очі.
Ірка знову зіщулилась. Тепер їй уже точно хотілося забратися подалі від Ради Сергіївни з її пахучими травами й неприємними запитаннями. Перспектива навчатися в Радиній школі вже не здавалася аж такою привабливою.
— Я… мені бракувало часу й… — під пронизливим поглядом Ради Сергіївни Ірка осіклася й зніяковіло поскаржилась: — Надто вже дорого було.
— Дорого, — задумливо повторила директриса й раптом, узявши одну з курильниц, поставила її на столик перед Іркою. — Приємний аромат, чи не так?
Ірка так не вважала, але змусила себе ствердно кивнути головою.
— Самостійно не намагалася вчити?
Та що їй треба? Ірка ж — не машина для заучування іноземних мов. Їй і телик іноді подивитись кортить, і з Богданом погратись у полювання на орків, і в Тетянки посидіти. Але Ірка добре розуміла: ці важливі справи зовсім не обходять Раду Сергіївну.
— Часом пробувала. Але зовсім-зовсім трішечки, — уточнила дівчинка, а сама подумала: «Невже почне перевіряти?»
І справді почала. Рада Сергіївна поклала перед Іркою аркуш із текстом, чистий зошит і різьблену дерев’яну ручку, чомусь загорнуту в носову хустку.
— Пиши переклад.
Важко зітхнувши, Ірка схилилася над текстом. Здається, італійська. Але ж вона півтора роки нею не займалася! Ірка почала вчитуватися. Ха, та не все так погано! Незрозумілі, напівзабуті слова зненацька почали вибудовуватися в щось зв’язне. Ірка витрусила з хустки дерев’яну ручку й почала писати. Ручка була страшенно незручна. Невже нормальної немає? Аби тільки повипендрюватися!
— Ось, — Ірка подала директрисі готовий переклад. — Я погано пам’ятаю італійську…
— Не страшно, — відповіла та, задумливо вдивляючись у кривуваті Ірчині рядки, — цілком пристойно. Особливо, якщо врахувати, що це зовсім не італійська. Це латина. — Рада звела голову, вдивляючись в ошелешене Ірчине лице.
— Але ж я ніколи не вчила латини, — запротестувала Ірка, завзято чухаючи долоню. — Як же я могла перекласти?
— А й справді — як? — посміхнулася Рада Сергіївна. — Чого це ти долоньку чухаєш?
— Та так, дурниці, — похитала головою Ірка.
— Ну ж бо, покажи, — жінка владно простягла руку, й Ірці нічого не залишалося, як подати їй свою. — Почервоніла, — протягла Рада, й Ірці здалося, що в її голосі звучить розчарування. — Від чого це? — і, помітивши Ірчину ніяковість, зажадала: — Ти маєш розповідати мені все, якщо справді хочеш у мене вчитися.
Ірка насупилась — їй не подобалися такі декларації. Що значить «усе розповідати»? У будь-якої людини можуть бути свої таємниці! Вона з незалежним виглядом повела плечем:
— Ваша ручка, певно, з осики. А в мене на осику — алергія.
— Алергія? Усього-на-всього алергія?
— Ну так, — кивнула Ірка, здивовано поглядаючи на Раду. Нічого собі «всього-на-всього» — тепер два дні свербітиме. — Біля нашого будинку росте осика, то я, коли була маленька, навіть ходити біля неї не могла. Виросла — мені стало трохи ліпше, але варто лишень торкнутися — шкіра відразу червоніє й починає свербіти.
— То ось у чому річ! — і в голосі Ради пролунало виразне полегшення. Вона майже нечутно пробубніла: — Звісно, постійний контакт! Ось чому така слабка реакція!
Замотавши руку хусткою, що валялася на столі, директриса забрала ручку геть. Цікаво, у неї що, теж алергія?
— Так, тепер останнє випробування, — бадьоро заявила Рада, й Ірка спантеличено витріщилася на книгу, яку директриса тримала в руках.
Це був величезний том, зовсім не схожий на звичайні книги. На краях шкіряної палітурки тьмяно виблискували металеві куточки. Рада відкинула сталеву застібку, і перед Іркою розкрилися жовті ламкі сторінки, поцятковані незрозумілими чорними значками.