Тетянка була вже на місці. Ірка бачила, як подруга щосили смикає двері, а ті лише погойдуються й глухо брязкають, сковані скобою замка. Глянувши на переслідувачів, Тетянка вихопила з кишені шпильку. З розмаху тицьнула собі в палець, скрикнула й миттю змазала кров’ю замкову щілину. Потім щось швидко забелькотіла. Правильно, замовляння на відкриття замка! Ірка побігла швидше.
— Не виходить! У мене не виходить! — у розпачі закричала Тетянка.
Переможне виття залунало шестиголосим хором — мерці бачили, що здобич уже не втече.
Ірка з ходу налетіла на подругу, вихопила в неї шпильку… Крапелька крові впала на замок.
— Не можна! — майже простогнав хтось позаду. — Із чарами у святе місце!
— А нічого його замикати! — огризнулась Ірка, зриваючи засув, з якого посипалась іржа.
— Але ж усе розкрадуть, — нещасним тоном пробелькотів їхній знайомий блідий хлопець і, розштовхуючи дівчат, першим убіг досередини каплиці.
Тетянка з Іркою поспішили за ним, зачиняючи стулки й засуваючи засув. Тетянка безсило притулилась до дверей.
— Темно, — пробелькотіла вона. — Треба свічку пошукати.
І цієї ж миті по всій каплиці спалахнули сотні свічок!
— Уже знайшли! — постать, що стояла біля вівтаря розвернулась, і на дівчат пильно глянув сивий мрець. Він докірливо похитав головою: — Вас же попереджали, дівчатка, що з чарами у святе місце не можна. Шлях відкриваєте…
— Для нас! — вікна бризнули уламками скла, й інші мерці полізли досередини.
Дівчатка були такі знесилені, що навіть не кричали. Вони почали відчайдушно смикати засув, намагаючись вирватись із каплиці, що стала для них пасткою. Але мерці були вже тут, зовсім поруч! Війнуло неймовірним смородом, пазуристі лапи вп’ялись дівчаткам у плечі…
— Сподіваюсь, ти не збираєшся нам заважати? — поцікавився сивоволосий у блідого хлопця.
Той зробив було крок уперед, але потім знову відступив назад, сіпнувся, набрав повні легені повітря… І винувато глянув на подруг.
— Вибачте, — він безпомічно розвів руками. — Вони такі величезні, і їх так багато.
Тріумфально заревівши, монстри підняли дівчаток на випростаних руках і потягли назовні.
Завзято пручаючись, Ірка глянула, куди їх несуть. Глянула — і голос миттю повернувся до неї. Вона загорлала.
Попереду були ті самі лавочки й темний обеліск із написом «Тетяна». Але тепер на ньому додалося ще одне слово — «Ірина». Сам обеліск стояв збоку, а під ним зяяла темна яма.
Дівчатка відчайдушно запручались, але пазуристі лапи мерців міцно тримали їх. Монстри невблаганно тягли дівчаток до ями. А поруч, немов бісеня з табакерки, вискочивши з-за пам’ятників, мчав їхній блідий приятель.
— Здивувати! Мерців чимось треба здивувати! Тоді вони щезнуть! — кричав він дівчатам.
«Здивувати, здивувати… Чим же їх здивувати?» — неймовірним ривком вивільнивши руку з хватки мерця, Ірка намацала в кишені тюбик помади.
Швидко наквацявши губи помадою, дівча надуло їх і глянуло на мерців. Куплена на останні гроші спеціальна помада для нічних дискотек ке підвела! На губах замерехтіли відблиски холодного фосфорного вогню!
Парочка старомодних мерців, що тягла Ірку, спинилась.
— Як це так, щоб у живої губи були, як у мертвої? — здивовано запитав чолов’яга в савані.
— А як це так, щоб мрець вештався, наче живий? — відрізала Ірка.
— І справді, непорядок, — насупився мрець у жандармському мундирі. Пан у сюртуку кивнув. Він усе кивав і кивав, мов та фігурка на старовинних годинниках, відраховуючи секунди. Язики зеленого полум’я раптом вистрибнули з надрів землі. Вихри закружляли довкола постатей прадавніх мерців, і навсібіч розлетілись шматочки липкої сажі. Три чорних смерчі вибухнули зсередини й розсипались на порох.
Ірка важко впала на землю. З її конвоїрів залишився геть непримітний чоловік у сучасному піджаці, але Тетянка, як і раніше, пручалася в міцній хватці сивоволосого й амбала.
— А ви чому досі тут? — поцікавилась Ірка в непримітного чоловіка.
— Він свіжий мрець, його косметикою не здивуєш, — блідий хлопець визирнув і миттю сховався назад за обеліск.
— Десять доларів хочеш? — запропонувала раптом Ірка непримітному мерцю.
— За що? — розтулив той бліді губи.
— А просто так, — знизала плечима Ірка.
— Просто так? Дивно! — вигукнув чоловік і зник, теж зовсім просто, без жодних спецефектів.
Ірка витрусила джинси й озвалася до Тетянчиних охоронців: