— Що, справді, поїде? — глянула на Тетянку Ірка.
— Поїде, — зітхнула Тетянка. — Так що раніше наступного року нам з тобою нічого не світить. Проте ми — відьми, — гордо заявила вона подрузі, — найсправжнісінькі.
— А Богдан — здухач. Вояк сновидінь, круто!
— Треба було обов’язково зіпсувати весь кайф, — пирхнула Тетянка.
Здухач провів поглядом міцно заплющених очей колишніх відьом, котрі посунули слідом за Аллою. Полинув повітрям до будинку, пірнув у кімнату й щез у глибинах дзеркала. Було видно, як він повільно опускається на Богдана, що спав, зливається з ним, стаючи одним цілим.
Дзеркало згасло.
— Господи, невже все скінчилось?! — майже простогнала Тетянка й відразу ляснула себе по лобі. — Батьки! Вони ж там… — Тетянка кинулась до телефону, швидко набрала номер і закричала:
— Мамо! мамо, я… Зі мною все гаразд! — і раптом замовкла. Довго слухала, потім кивнула. — Так, мамо, так, добре! — Тетянка поклала слухавку й очманіло втупилася в Ірку: — Я тут уся трясуся, божеволію… А їм іще дев’ять днів тому зателефонувала наша класуха й сказала, що ми всі виїхали на термінову практику. То вони й не хвилюються.
— Ольга Вадимівна, — зрозуміла Ірка. — Ну, молодчага бабуська! Якби вона ще зволила пояснити, від якої такої місії я маю відмовитись… Так, одні загадки з’ясовуються, натомість з’являються інші. Тетянко, от як ти, наприклад, примудрилася подзвонити по відключеному телефону?
Тетянка розгублено зиркнула на апарат:
— А ти знаєш, я просто забула, що його відключили. Зовсім із голови вилетіло…
— Забула вона! Слухай, ти, відьмо, то мені тепер за нього платити, чи він і так працюватиме?
Телефон, схоже, вирішив попрацювати, бо миттю залився треллю дзвінка.
— Ірко, це ти, Ірко? — угвинтився у вухо збуджений голос Богдана. — Мені тут такий жах наснився! Наче я крізь дзеркало до тебе в будинок пройшов, а там якісь чудили із землі й піску. Я літаю, рубаю їх мечем, а вони мене гамселять. Пику подряпали, руку вивихнули й узагалі ледь на фіг не розчавили! Прокидаюся — пика й справді в крові й рука набік, батько ледь вправив… Але знаєш, що найжахливіше? Там твоя товстозада подружка була! І мені наснилося, що вона тепер теж відьма й урятувала мене! Вішалкою!
— Богдане… — перебила його Ірка. — Це не зовсім сон. Тобто, звісно, сон, але й правда теж. Розумієш, ти здухач, вояк сновидінь…
Хлопчак помовчав:
— А Тетянка, значить, і справді відьма? Кошмар! Ні, гірше — кошмар серед білого дня! — Богдан кинув слухавку.
— Добре, добре, — процідила крізь зуби Тетянка, яка все чула. — Я йому покажу товстозаду! До речі, Ірко, — відьмочка раптом пожвавилась. — А ти ваги маєш? Не може бути, аби я за ці дні не схудла!
І тут з-надвору долинув дикий крик. Репетувала Ірчина бабуся.
— Прокинулась і побачила поламаний паркан, — припустила Тетянка.
— Або город. Його ж велети геть-чисто витовкли.
— Ну чого ми тут стовбичимо, побігли!
Вони вискочили на подвір’я, забігли під навіс. І побачили бабусю, котра схилилась над мискою з квашеною капустою.
— Капуста! — тихесенько застогнала Ірка. — Таки зіпсувалась! Казала ж я тобі: не можна квашену капусту перекладати! Тим більше — у корпус із-під телевізора!
— Ти ж його на ступу обернула! — захищалась Тетянка.
— Але ж я раніше такого не робила! Невідомо, що там вийшло і як воно подіяло на капусту! — прошипіла Ірка й улесливо посміхнулась бабусі: — 3 капусточкою щось не так? Зіпсувалась?
— Та я не знаю, Яринко, — бабуся глянула на Ірку зляканими очима. — Я її навіть куштувати боюсь! — І бабуся витягла з миски дві довгі капустини.
Спочатку ті висіли зовсім нерухомо, потім одна з них затремтіла, закружляла, як антена, що ловить радіохвилі — і на подвір’ї пролунав гучний голос відомого телевізійного диктора:
— З новинами спорту вас познайомить наш спортивний коментатор…
— Відбувся відбірний матч між… — жваво відгукнулась інша.