Пальці Богдана благоговійно зімкнулися на руків’ї:
— Мені такий навіть не підняти, — прошепотів він.
— Мені теж, — буркнув Серьога, із заздрістю поглядаючи на Богдана, що прилип до меча.
— А тобі й не треба! — відрізав охоронець. — Ти, навіть якщо й піднімеш, то сам собі ноги повідрубуєш на фіг! Тут потрібна людина, що на цьому тямить. Бачиш темні смуги вздовж клинка? — Він знову переключився на Богдана. — Це від проковування…
— Ну все, знайшли спільну мову. Тепер це надовго, — Тетянка смикнула подругу за руку. — Доки вони тут втішаються, ходімо зазирнем у компаньйонів кабінет. Без свідків.
— Навіщо? — знизала плечима Ірка. — Усе одно жодних ідей.
— У тебе жодних, а в мене — цілий вагон! Ну, принаймні одна точно є, — і, злодійкувато озирнувшись на захоплених зброєю чоловіків, Тетянка прослизнула назад до коридору. Ірці нічого не залишалося, як піти за нею.
Тетянка зупинилася біля дверей із написом «Заступник генерального директора» й засунула універсальний ключ в щілину. Замок клацнув, і дівчатка обережно зайшли досередини, а потім завмерли, прислухаючись. Десь удалині їм почувся легкий шурхіт. Чи то миша пробігла (цікаво, у них у корпорації є миші?), чи то просто протяг. Усе стихло.
— То що за ідея? — спитала Ірка.
— Вона в мене давно з’явилася, але тільки зараз як слід проклюнулась, — Тетянка взялася за голову, неначе та була величезним яйцем, а думка — пташеням — І чого ми з тобою зациклились на цьому пошуку з дзеркалом, так, наче інших замовлянь нема? Пригадуєш, у зошиті твоєї бабусі написано, що про людину можна багато чого дізнатися, якщо розпитати річ, яка йому належала!
Ірка насупилась, намагаючись згадати. А й справді, таке замовляння було, але яка з нього користь? Адже їм гроші треба знайти, а не з’ясувати, якою людиною був компаньйон. І так зрозуміло — дуже підступний типчик!
— Як же ти не розумієш! Речі знають дуже багато про людей! Не тільки про те, що вони роблять, але й про те, що вони замислили! Якщо вдало підібрати річ, таку, щоб людина нею часто користалася, можна легко дізнатися про її плани! Як пощастить — то ми з’ясуємо, де він збирався сховатися після крадіжки!
— Тоді нам потрібен його капелюх, адже він найближче до голови! — пробелькотіла Ірка. А голова в Тетянки все-таки варить, ця ідея цілком могла спрацювати!
Ірка зацікавлено роззирнулася навсібіч, думаючи, що б іще таке могло підійти для замовляння. На відміну від кабінету Іващенка, тут не було жодних антикварних штучок, усе взагалі було просто й порожньо.
Робочий стіл, незмінний комп’ютер, пластикові стелажі з папками та пара крісел. Жодних дрібничок, фотографій у рамочках, особистих речей.
— Або він усе сховав перед втечею, — гмукнула Ірка, — або ж був дуже дивною людиною.
— Нічого підходящого! — відгукнулася Тетянка. — Така класна ідея пропадає!
— Чому ж це пропадає? Однією річчю він точно часто користався, — й Ірка кивнула на цю саму річ.
— Комп’ютер? Ти пропонуєш розпитати його комп? Та ти що? Жодна відьма ніколи не намагалася поговорити з персоналкою! — схоже, Тетянка серйозно злякалася.
Ірка лише знизала плечима:
— Ну то й що? Вони не намагалися, а ми спробуємо. Нам-то точно все одно, ми з тобою це замовляння жодного разу не накладали, то яка різниця, з чого починати? Хай буде комп’ютер. Адже гроші він через комп’ютер переказав, мабуть, через оцей самий. А раптом нам пощастить побачити, куди він їх заховав? Або ж комп’ютер видасть нам новий код. Ну то що, пентаграму креслити будемо?
Покректуючи й повзаючи по підлозі з лінійкою, дівчатка за п’ять хвилин змогли накреслити рівний п’ятикутник. Крейди в столі не знайшлося, тож довелось скористатися яскраво-червоним маркером, і тепер Ірку трохи непокоїла думка, а чи не перепаде їм за зіпсований ламінат. Але замовляння треба було випробувати прямо зараз, негайно, доки сумніви не підточили їхню рішучість. Дівчатка поставили комп’ютер посередині пентаграми.
— Вмикати будемо? — спитала Тетянка.
Ірка замислилася.
— Вимкнений комп’ютер — це не комп’ютер — нарешті вирішила вона. — Будемо.
Вони встромили вилку в розетку, й обидві нерішуче застигли.
— Здається, річ потрібно взяти в руки, — пробелькотіла Ірка. — А що брати, сам комп’ютер, чи монітор? Чи просто мишку взяти?
— Найкраще триматися за з’єднальний порт, — зненацька вирішила Тетянка й тицьнула кінчиками пальців у порожній USB-порт. — А ти давай по-простому, через мишку й екран. Підстрахуєш мене.
— Може, навпаки? — засумнівалася Ірка. — Ти на комп’ютерах краще тямиш.