— У мене кинджал із собою, — сказав вовкулакам Богдан. — Можете перекинутися.
— Давай його мені,— звелів майор.
— А ви де? — Богдан розгублено закрутив головою, вдивляючись у темряву.
— Здається, я праворуч від тебе, — не зовсім упевнено припустив майор. — Так, я зараз простягну руку…
Богдан теж випростав руку й відчув, як його пальці торкнулися чиєїсь долоні.
— Начебто тримаю. Це ви, майоре?
— Мабуть, я, — із сумнівом у голосі припустив майор. — А це ти?
— Я! Я! — зареготав скрипливий голосок.
Тверді й тонкі, як лапки в комах, пальчики уп’ялися в майорову руку. Гострий біль обпік його долоню. Тепла кров заповнила глибокий розріз і цівкою полилася на підлогу.
— У-у! — завив майор, крутячись на одному місці й намагаючись віддерти повислу на собі істоту.
У глибині кімнати закричав Богдан:
— Пусти, гадино! Ой, не кусайся!
Гострі зубки, немов голки, прокололи йому шкіру й заходилися рвати. По зап’ястку прокотилася хвиля пекучого болю. Хлопчак затряс лівою рукою, намагаючись струхнути істоту, але зуби впивалися все сильніше.
— Боляче ж! Ну, зараз я тебе! — рвучко замахнувшись, він рубнув турецьким кинджалом перед собою.
Здвоєні вигнуті леза зблиснули, на мить розганяючи суцільний морок.
— Ой-ой-ой! — істота відразу ж відпустила Богдана. — Холодне залізо, у нього холодне залізо! — І ніжки затупотіли геть.
— Мій теж змився. У-у-у! — завив майор, обмотуючи хусткою розідрану руку.
— Треба вибиратися в коридор і до виходу, — вирішив за всіх Іващенко. — Пацан, ти з кинджалом уперед. Серьогу й цього, кримінального генія, по центру. — І повернувся до компаньйона: — Бачиш, що в нас у будинку по ночах коїться! Твоє щастя, що ми тебе знайшли!
— Знайшли! Знайшли! — скрипливо зареготали з усіх боків. — Мали знайти! Ми теж тепер знайдемо! Молодий, молодий! Знайдемо молодого!
— Надвір! — гаркнув майор.
Уся компанія пліч-о-пліч кинулася до виходу, майже несучи перед собою Богдана, що випростав руку із затиснутим кинджалом.
— Тікають! Тікають! Не втечуть! Знайдемо! Молодого знайдемо! — скрипіли довкола голоси.
Крихітні, але чіпкі рученята хапали втікачів за коліна, і щось неймовірно гостре тицялося всім у щиколотки, щось сухе, немов солома, хрускало під ногами.
Ірка здригнулася від огиди, коли чіпка лапка схопила її за лікоть. Навмання вдарила рукою по стінці коридору. Здається, влучила — щось хруснуло, і її відпустили.
Група нажаханих людей висипала в коридор… і застигла. Попереду, позаду, з боків — звідусіль долинало ритмічне тупотіння. Сотні крихітних ніжок притупували, пританцьовували. Плескали сотні крихітних долоньок, і сміх, рипучий сміх насувався зусібіч.
— Не втечете! Ми вас сюди привели, ми вас сюди заманили, а тепер ми й знайдемо! — здавалося, крихітні танцюристи почали водити хоровод довкола групки людей, котрі впритул притислися одне до одного. — Хто з вас, хто з вас, кажіть, хто з вас?
— Та хто? Хто вам потрібен? — спитав компаньйон. Від страху його голос рипів, як у таємничих танцюристів.
— Не ти, не ти! — знущально гукнули з пітьми. — Ти не винен, ти приманка для нього. — У темряві знову заходилися танцювати, притупуючи й плескаючи в долоні.
— От так ми, от так ми? Підказали, та підбили, та думку в голову вклали! Таємні ходи зробити допомогли! А ти так легко піддався, вкрав та сховався! А тебе шукали, а тебе вистежували! І ніхто знайти не міг, бо ми слід ховали, схованку ховали! Лиш один, лиш він крізь наше чаклунство пройшов, наші таємниці розкрив. І зараз він тут, тут!! І ми його знайдемо! Молодий, молодий!
— То ти в нас, виявляється, не сам п’ятдесят лимонів стирити додумався? — із посмішкою кинув Іващенко своєму компаньйону. — Ти в нас жертва чаклунського психологічного впливу!
— Пастка! — прошепотіла Тетянка. — Ось вона, твоя друга порожня карта, друга таємниця! Усе наше розслідування було пасткою!
— Казала ж я, не треба в це лізти, так тобі півмільйона захотілося! — не без задоволення мовила Ірка.
— Жадібні, жадібні, все відьомське плем’я жадібне! — підтвердили рипучі голоси. — Відьми прийшли, його привели! Ми знали!
— Та не жадібні ми, просто зараз час такий, — образилась Тетянка. — І взагалі, хто ви такі, щоб нас критикувати!
— Вона хоче знати, хто ми! Відьма хоче знати! — проскреготало з пітьми.