Нічки розділилися. Одні хутко закрутили своїми веретенцями, і нові нитки миттю почали обплутувати перевертнів, зв’язувати їм лапи. А інші подалися до людей. Сила-силенна істоток підступала все ближче й ближче…
— Де, де, де? Де він? — монотонно бубоніли нічки. — Хто з вас він?
— Хто, хто вам потрібен?!! — у розпачі бризкаючи слиною, заверещав компаньйон: — Скажіть, поясніть, я вам усіх знайду!!! Тільки не чіпайте мене!!!
— Ек! — кулак Іващенка впав зраднику на потилицю. Компаньйон закотив очі й гепнувся під ноги атакуючим нічкам. — Сто разів попереджав: ти в переговорах участі не береш! І тебе це так само стосується! — Бізнесмен люто зиркнув на свого племінника.
— А що я, я мовчу! — зовсім незворушно відповів Серьога. На його губах вигравала якась дивна посмішка; нічок, що метушилися довкола, він розглядав із якоюсь мрійливою цікавістю. — Чого мені з власним глюком розмовляти? Мене ж глючить, правда? Хлопці в общазі давно обіцяли дати травки курнути…
— Я тобі курну! — гаркнув Іващенко.
Ціла хмара нічних створінь, насуваючись, перекотилася через непритомне тіло компаньйона й підступила ще ближче. Пальці-макаронини, огидно заворушившись, потяглися до людей. Із жахом відчуваючи, що зараз ці пальці доторкнуться до неї, Ірка заверещала й хвицнула ногою найближчу тварючку. Одну нічку відкинуло вбік, але решта не зупинилася.
— Запальничка, дайте запальничку! — вчепилася Тетянка в рукав Іващенка.
Бізнесмен вихопив із кишені позолочену запальничку. Відьмочка клацнула коліщам і закричала:
— Сонечко-Сварог, злим тіням поріг! Вогонь-Сварожич, поможи, злі тенета розв’яжи!
Вогник видовжився, зробився тоншим, обернувшись на вогняний батіг. Гнучкий удар хльоснув по нічках. Передову шеренгу змело, а на її місці лишилася довга чорна смуга золи. Запахло горілою соломою.
Вогняний хлист знову просвистів у повітрі, розсікаючи юрбу нічок навпіл. Молодий вовкулака смикнувся, звільняючись із полону, його пащека клацнула, залишаючи дірку в густій хмарі нічних тварюк.
— Що це за замовляння?! І чому я його не знаю?! — водночас радіючи й трохи заздрячи крикнула Ірка.
— А ти не покладайся тільки на бабусин зошит! З літературкою працюй! — сміливо гукнула Тетянка, хльоскаючи вогнем на всі боки.
Нитки, що злітали з веретен, спалахували й осипалися попелом. Тоненькі тіла ламалися навпіл. Стовпище нічних тварючок уже не здавалося нескінченним. Їх ставало все менше й менше!
Нічки відступили, залишивши наполовину сплутаних вовкулаків. Молоді вовки борсалися на підлозі, звільняючись з їхніх ниток. Ось звівся перший, другий, третій… Вони загарчали, оголюючи грізні ікла…
— Хазяїн розсердиться! — почулось із юрмища. — Він потрібен хазяїну! Хапайте перевертнів! Він десь тут!
Нова армада нічок посипалась на вовків зі стін і стелі, ховаючи їх під собою. Вогняний батіг різонув згори… І в ніс ударив огидний запах горілих ниток. Швидко закрутивши своїми веретенцями, нічки кидали нитки назустріч вогню. Густе, немов зарості підводних рослин, павутиння зависло між людьми й полоненими вовкулаками. Вогненний батіг пропалював заслін, але він усе одно ставав дедалі щільнішим. Полум’я вже спалювало самі лише нитки, нездатні пробитися крізь них до нічних тварин. Павутиння колихнулось назустріч, витісняючи п’ятьох уцілілих людей геть із коридору. А за заслоном лунало відчайдушне гарчання — вовкулаки все ще боролися… Нарешті вовче гарчання почало стихати.
Павутиння з тонких блискучих ниток щільнішало, ставало все товщим і товщим. І ось воно рвучко кинулось назустріч вогню. Край павутиння хльоснув по людях. Іващенка, Серьогу й дітлахів викинуло з коридору в хол! Вони покотились по підлозі. Запальничка випала з Тетянчиних рук і відлетіла вбік. І раптом з-за заслону долинув багатоголосий скреготливий лемент:
— Не ті, не ті перевертні! Вони всі вовки! Не він, не він! Нема його! Утік, утік! За ним!
Павутиння розсунулося, немов театральна завіса. І крізь щілину, що утворилася, виставивши вперед гострі веретена, вискочила юрба нічок, їхня армія вже не здавалась такою великою, як раніше, — вогонь і вовчі ікла зробили свою справу. Але для п’ятьох людей і вцілілих тварин їх усе одно було забагато!
— Тікаймо! — гаркнув Іващенко й, схопивши за руку Серьогу, кинувся до виходу.