— Не він, не він! — проскреготала нічка. — Хазяїн… не знає! Не Хорт, не Хорт! Хорти…
Пазурі стислись. Ще раз простогнавши: «Хазяїн!», — остання нічка змовкла.
У кімнаті почувся напівстогін-напівзітхання. На мить біля стіни з’явилася висока гнучка постать у плащі з пітьми. З-під мороку каптура похмурим червоним вогнем зблиснули зміїні очі з вузькою щілиною вертикальних зіниць. Коротко й гостро зблиснув і перстень із кривавим рубіном.
— Тепер знаю!.. — загрозливо прошепотів тихий голос.
Над каптуром здійнявся стовп червоного полум’я, і постать зникла.
Над спорожнілим полем бою, погойдуючись на тонких, але сильних лапах, виблискуючи темною гладенькою шкірою, вишкіривши ікла, у хватці яких задихалися старі вовки, стояв величезний хорт. Тобто Хортиця.
Розділ 17
Навіщо відьмам гроші?
— На всіх трьох ми отримаємо менше, ніж мали отримати на кожного! — гнівно процідила Тетянка, яка щілинками-очима розглядала компанію вовкулак.
Випроставши довгі ноги, вся сімка поважно сиділа у м’яких кріслах банківського офісу. Сьогодні вони відмовились від камуфляжних костюмів, і навіть майор з’явився без мундира, у звичайних джинсах і сорочці.
Але все одно банківські службовці поглядали на цих відвідувачів із недовірою: молоді вовки та їхній командир здавалися небезпечними суб’єктами, зважаючи на їхні фізіономії, прикрашені синцями й подряпинами. У майора над лобом було начисто видерто жмут волосся, схоже, разом зі шматком шкіри, пов’язка на його лобі просякла свіжою плямою крові. Але виглядав Ментівський Вовкулака напрочуд задоволеним.
— Неначе ягничку задушив, — прокоментував Богдан.
— А він і задушив! — злісно заявила Тетянка. — Мене! Вважай, по живому зарізав! Видряпав, вигриз! Вовчара поганий! Доведеться-таки з ними ділитися, по п’ятдесят тисяч на кожного! Ну що за дорослі пішли! Замість того, щоб дітей захищати, так і прагнуть кинути їх на сотню тисяч баксів!
— Та ж він і захищав! — заступився за перевертня Богдан. — Якби не він, то тебе б пристрелили!
— А я тому й поступилася! Інакше, фіг би він у мене отримав, а не триста п’ятдесят тисяч! — знову завелася Тетянка.
— Ну то й не бекай, бідолашна ягничко! — гаркнув на неї Богдан. — По п’ятдесят тисяч — теж гроші непогані!
— От тільки незрозуміло, куди їх подіти! — роздратовано буркнула Тетянка. — Протринькати — дуже багато, бізнес почати — дуже мало. Добре, що тепер навіть дітям можна свій рахунок мати! Значить так, залишаємо бакси в банку — я вже дізналася, відсоток там вийде пристойний. А я спокійно обміркую, як їх найкраще використати. Тож поки що ніхто не купує ніяких машин!
— У Ірки холодильник, вважай, накрився. І бабцю вона хотіла до санаторію, — невдоволено сказав Богдан.
— На холодильник нехай залишить, — знехотя погодилась Тетянка. — А бабця до санаторію з відсотків поїде, наступного місяця. Як каже мій татусь, усі відпочинемо на одну путівку. До речі, Ірко, ти не здумай своїй бабці про гроші розповісти, а то вона в тебе теж банківські вклади любить: у банку засуне й у коморі за відром заховає, доки не згниють! Ірко! Ти нас хоч узагалі чуєш, Ірко?!
Бліда Ірка, котра в глибокій задумі сиділа в кріслі, аж здригнулася:
— Га? Що? — швидко провела язиком по зубах, уважно оглянула власні нігті, втягнула носом повітря й полегшено зітхнула:
— Так-так, добре! Просто чудово!
Богдан із Тетянкою обмінялися стривоженими поглядами.
— Та годі тобі смикатись, Хортице… — почав був Богдан й ураз осікся, оскільки Ірка знову здригнулася й почала обмацувати свої руки, шукаючи пазурі.
Двері прочинилися. Семеро вовкулак підхопилися, уздрівши Володимира Георгійовича Іващенка. Вигляд бізнесмен мав не найліпший. Він був блідий, зовсім як Ірка, і чомусь раз у раз поглядав на Тетянку: злякано й водночас якось ображено.
Трохи здивувавшись — здається, ображатися йому було ні на що, — Тетянка підбадьорливо кивнула:
— Добридень, Володимире Георгійовичу! Як справи? Як компаньйон? Як Серьога?
Іващенко вичавив у відповідь фальшиву бадьору посмішку:
— Спасибі, всі прочумалися. Тепер під домашнім арештом. Обидва. Знайдуть спосіб покрити збитки компанії — поставлю діло на гальма. А як не знайдуть — буде їм на горіхи! У нас через них усе одно дефіцит бюджету на півмільйона доларів! Адже правильно? — і він запитально глянув на Тетянку, немовби чекав від неї підтвердження.
Не дуже розуміючи, що саме вона мусить підтвердити — чи то правильність заходів стосовно шахраїв, чи то розмір дефіциту, — Тетянка кивнула, погоджуючись і з тим, і з іншим.