— Неймовірна маска, ну справжня тобі собача голова! — сказала одна з матусь, уважно розглядаючи Ірку.
— Ага, навіть страшно, — кивнула її сусідка, — малята можуть злякатися.
— Ну чого ти стоїш, наче дерево?! Та бери вже їх! — вів хоровод той самий старшокласник у масці вовка, оточений задоволеними дітлахами, час від часу роздратовано поглядаючи на нерухому Ірку.
Бери? Ірка здивовано схилила голову до плеча й ще дужче висолопила язик. Навіщо ж їх брати? Вона твердо знала, що оці ось маленькі й веселі істотки навпроти неї — не вороги. І вже точно — не здобич. Вони просто — Ірка на мить замислилася, — просто цуценята. Цуценята, які хочуть гратись.
Ірка ступнула до дітлахів. І подала лапу серйозному хлопчакові з великими круглими оченятами. Той із острахом озирнувся до матусі, але потім раптом тицьнув їй свого букета й із радісним писком кинувся до Ірки. І відразу ж ціла юрба малюків, галасуючи, повисла на «дівчинці із собачою головою».
— Ух ти, які зуби! А ти справжній собачка? А чому в тебе ручки й ніжки як у людей? А погладити тебе можна?
Ірка нахилилася, і маленькі пальчики заходилися ялозити її шерсть, смикати за вуса й доволі боляче скубли за вуха, змушуючи Ірку досадливо морщити носа. Ну не кидатися ж на них! Вона мисливець, а вони всього-на-всього цуценята, маленькі, дурненькі й безпорадні, от і доводиться терпіти.
— Ти що, взагалі на репетиції не ходила? — зашипів на неї хлопець у вовчій масці. — Швидко бери двох і веди до класу! Давай, ворушись, усю лінійку затримуєш!
Ірка знову повела вухами, і кепка, що заважала їй, сповзла набік. Дивна істота з двома мордами почала її дратувати. І вона зовсім не цуценя, аби Ірка її терпіла! Вона злегка розтулила губи, показуючи нахабі міць і гостроту своїх іклів, і глухо й загрозливо заричала.
Старшокласник злякано смикнувся, позадкував, глянув божевільними очима на Ірку й швидко пішов геть, потягнувши за собою двох першокласників. І, лише відійшовши на безпечну відстань, він озирнувся й з образою крикнув:
— Ти що, зовсім дурна?! Малюків же налякаєш!
Ірка відразу заспокоїлась. Істота з двома мордами була просто страшенно дурною. Хіба цуценята лякаються, коли від них відганяєш чужинця? Навпаки, вони радіють. Он як стрибають! Чогось хочуть.
— Ти мене до школи відведеш?! Ні, мене! Мене!
— Веди їх! Швидше, а то до тебе вже директриса придивлятися стала! — знову наполегливо зажадали від неї. Але тепер Ірка не розсердилася. Знайомий запах підказав їй, що поруч стоїть Богдан. Друг. Треба робити, як сказав друг.
Ірка випростала передні лапи, і, відштовхуючи одне одного, малеча тут-таки повисла на них.
Маленькі рученята обхопили Ірчину долоню, вчепились у лікті, Ірка відчувала, що хтось тримається навіть за край її блузки. Щільною юрбою вони ввалились у шкільні двері.
— Та годі вже, діти, досить, відпустіть собачку! — визирнула з класу вчителька. А у відповідь на невдоволене ниття строго заявила: — Собачка втомився, він хоче їсти, нехай піде кісточку погризе!
Ірка схвально глянула на вчительку. Кісточка — це правильно. І серед людей є тямущі істоти. Цуценята так само були тямущими істотами, у всякому разі, що таке кісточка, вони вже розуміли. Знехотя, по десять разів запитуючи, чи прийде собачка ще, вони облишили Ірку й рушили до класу.
— Твоя маска страшенно всім сподобалася! — посміхнулася вчителька. — Здавай її й швиденько йди на заняття! — Двері класу зачинилися.
Куди ж вона? А кісточка? Невже обдурила?! Ірка ображено витріщилася на зачинені двері. І її тут-таки знов схопили за лапу й потягли до виходу.
— Ходімо, а то там уже маски збирати почали! Зараз спробують тобі голову відірвати! — швидко прошепотів Богдан.
Ірка загарчала. Друг її не шанує! Нехай стережеться той, хто зважиться відірвати їй голову!
Ірка спробувала пояснити йому, що вона не боїться, а навпаки, хоче залишитися й подивитися на сміливця, котрий прийде за її головою.
Але друг не розумів, а продовжував завзято тягти її за собою. І раптом він спинився як укопаний.
— Твоя класуха! Це ж треба, прямо на дверях стоїть! Вона не мусить тебе бачити! — Богдан почав бігати туди-сюди коридором.
І справді, дверний отвір від одвірка до одвірка загородила монументальна постать Баби Катрі. Ірчина класуха! стояла спиною, явно з кимсь розмовляючи. Але будь-якої миті вона може обернутися й побачити собакоголову Ірку. І, звісно ж, одразу почне з’ясовувати, хто й коли записав Ірку в групу масок, а потім зажадає зняти собачу голову… У Богдана аж подих перехопило від жаху. А з глибини коридору повільно й невідворотно насувалася вчителька музики, дорогою забираючи в старшокласників шапочки телепузиків, вушка зайчиків, вовчу морду. Зараз вона так само побачить Ірку й зацікавиться надзвичайною маскою. Порятунку не було.