Зараз «Відьмі Тетянці» було не більше п’яти років. Вона сиділа навпочіпках, обхопивши коліна руками й схиливши на них голову. Так само в дитинстві сиділа й сама Тетянка, коли в неї траплялися найбільші й найжахливіші неприємності, як, скажімо, татків магнітофон, що його вона випадково скинула зі столу.
— Я… — насилу поворухнувши губами, прошепотіла Тетянка. І раптом побачила, що плечі її маленької цифрової копії здригаються. Від плачу.
Не вагаючись жодної секунди, Тетянка швиргонула клавіатуру геть. Двома стрибками опинилася біля своєї програми. Нахилилась… І сором’язливо торкнулася маляти… Те підвело зарюмсане личко. Маленька долонька перехопила Тетянчину руку. І перед дівчам постав темний вир…
Вона вдруге відчула, як щось стороннє вривається в її свідомість, нещадно перетрушуючи всі її почуття, емоції, спогади й збираючи їх у себе, наче гриби в кошик. Запізно зрозумівши, що її обдурили, купили на жалощах, немов яку дурепу, Тетянка смикнулася… та було вже надто пізно. Чорна вирва закрутилась навколо неї, поєднуючи в одну-єдину спіраль дівчинку з її цифровою копією. Увесь час змінюючись, перед очима промайнуло обличчя програми… Свідомість попливла, зникаючи в коловерті.
Нарешті все це припинилось. Тетянка відчайдушно потрусила головою. Вона так само висіла в порожнечі, серед безперервного руху інформаційних потоків. А навпроти… Навпроти було її власне обличчя! Таке саме, як зараз! І власниця цього обличчя міцно тримала Тетянку за руки — її яскраві живі очі з тривогою позирали на неї.
— Я… — знову насилу вичавила із себе Тетянка, розглядаючи свого двійника.
У погляді «Відьма Тетянки» промайнуло виразне полегшення. Вона випустила Тетянчині руки й несподівано сварливим тоном сказала:
— Та ні ж бо! Це — я! — вона тицьнула себе пальцем у груди. — А це — ти! Ну нарешті! — Програма войовниче взяла руки в боки. — Що ти зі мною зробила? У тебе совість є? Ти ж мене від себе як слід не відокремила! І випустила в мережу розумово відсталою калікою! Усі тридцять три задоволення неповної інсталяції: канали зв’язку нікуди не годяться, спілкуватися нормально не можу, інформація урізана, а по мережах наче шкутильгаю — самі сльози! Мене програмісти іващенківської корпорації ледь не прибили, сама не знаю, як звідти утекла! Тебе ледь виловити змогла, а ти ще й інсталяцію завершувати не хотіла, істеричко нещасна! Ти що, й справді гадала, що я з тобою місцями поміняюсь? Віддам тобі цілий величезний Інтернет, а сама застрягну в цій твоїй програмі «школа-будинок-школа»?
— У мене ще й канікули бувають, — образилась Тетянка.
Її цифрова копія зиркнула на неї, як на безнадійно хвору.
— Сама така! — враз почала відбиватися справжня Тетянка. — Ти від мене лише кілька секунд назад повністю відокремилась! А то кричала «я», мовляв, це «я»!
— Але ж відокремилась, — примирливо сказала «Відьма Тетянка». — Хоч ти й боягузка, але все одно спасибі тобі. Що інсталювала мене, і взагалі.— Вона задоволено потягнулася. — Ох, тепер я нарешті відірвуся! — Програма роззирнулася навсібіч. — Що тут у тебе? Ага, пригадую, ця інформація в нас спільна! Ірка не може стати нормальним перевертнем! Зараз розберемося — І вона ластівкою пурхнула точнісінько в середину озера-штабеля документів про перевертнів.
Перебуваючи в легкому шоці від свого двійника, Тетянка поглядала, як відібрана інформація починає перетікати, здійматися й осідати, немов сніговий замет, усередині якого ворушиться ведмідь, котрий раптово прокинувся посеред зимової сплячки. Потім «замет» розпався на дві частини, а із середини, пирхаючи, наче після справжнього купання, вибралась «Відьма Тетянка».
— Цілий вагон дурні, і нічого підходящого, — поскаржилась вона.
Тетянка кивнула, погоджуючись.
— Але дещо я все-таки знайшла! — гордо сказала програма. — Без мене ти б ніколи в житті не впоралась! В одному-єдиному тексті є одна-єдина фраза: «…захотівши звіриного вигляду, увійшли вони в Протолчу й Гілею, щоб принести страшну жертву поганському ідолові».
— А ці самі Протолча й Гілея, вони що, десь тут поруч? — геть заплуталася Тетянка.
— А я звідки знаю? — знизала плечима її копія. — Скажи спасибі, що хоч це знайшла. Ну то що, я піду? — Вона невпевнено зиркнула на Тетянку. — Хочу по мережах нормально полазити, бо я ще толком ніде й не була. То від програмістів із їхніми антивірусниками тікала, то тебе шукала.
— Іди, — так само невпевнено відповіла Тетянка.