Тепер, коли страх зник, їй чомусь до сліз було шкода розлучатися зі своєю копією. Немовби це була її найкраща подружка.
Озираючись через плече, програма почимчикувала геть. Але раптом круто розвернулася й гайнула назад до Тетянки — так само, як Тетянка нещодавно бігла до неї.
— Ти до мене заходь! — проторохтіла вона. — Обов’язково! Якщо інформація якась потрібна або просто по Інтернету разом повештаємся. Заразом і розкажеш… Про Ірку і… Про матусю з татком, — копія опустила очі.— Мені, звісно, тут більше подобається, але все-таки цікаво, як вони там! — І вона знову подалася геть.
— А як я до тебе зайду?! — крикнула їй услід Тетянка.
— Як звичайно, — озирнувшись на бігу, мовила копія.
Тетянка дивилася, як постать «Відьми Тетянки» стає дедалі меншою й меншою і нарешті зникає в мереживах інформаційних потоків. Вона підібрала клавіатуру й натисла клавішу «Esc».
Дівча відчайдушно закліпало, намагаючись розігнати туман, що стояв перед очима. У вухах лунало тонке обурене пищання. За мить вона зрозуміла, що лежить фізіономією на клавіатурі, притулившись щокою до клавіші пробіл. Тетянка підвела голову й важко відштовхнулася від стола. Пищання стихло. За вікном починав поволі жевріти світанок. Дівча сиділо в глибокому кріслі в кабінеті свого батька, уп’явшись в екран комп’ютера.
— Нічого собі,— пробелькотіла Тетянка. — Мені це привиділося, чи як?
І миттю зрозуміла: «чи як» — посеред таблиці програмних файлів гордо красувався новенький, щойно інстальований «WitchTetianka.exe».
— Отже заходити, — кивнула Тетянка. — Зайду. Тільки не зараз.
Вона намірилася закрити підключення до Інтернету. Треба поспішати, мама ось-ось прокинеться.
— Щодо «ідола поганського», то тут усе більш-менш зрозуміло. Так у церковних книжках називали давніх слов’янських богів, — бубоніло дівча. — А де ж його знайти, невже відразу в двох місцях, і в Протолчі й у Гілеї? І потрапити в них треба одночасно… Як же таке може бути? — Тетянка замислилась, зиркнула на годинника й прислухалась до тиші будинку. — Гаразд, спробую. Там того діла — на дві хвилини, може, хоч дізнаюся, що воно таке — ці Протолча й Гілея.
Вона заклацала мишкою, підключаючись до величезного словника «Фактмонстер». Відкрилося віконце, Тетянка набрала в ньому: «Протолча». І вже за мить перед нею була відповідь. Дівчинка прочитала, і її обличчя набрало дивного виразу. Вона швидко настукала на клавіатурі: «Гілея». На екрані спалахнули рядки пояснення.
Тетянка тихесенько хрокнула… і знову тицьнулась фізіономією в клавіатуру, зайшовшись від нестримного реготу.
— Ой, дурепа! — бубоніла вона крізь сміх. — Яка ж я дурепа!
На екрані світилися написи:
«Протолча — давньослов’янське поселення. Було розташоване на території сучасного міста Запоріжжя, на острові Хортиця».
«Гілея (у перекладі з давньогрецької — Лісова країна). Місце побачень античного героя Геракла (у скіфів — Таргітая) й богині Табіті, напівжінки-напівзмії, внаслідок чого народився Скіф, міфологічний пращур народу скіфів. Імовірне місцезнаходження Гілеї — острів Хортиця».
Розділ 4
Хазяїн персня атакує
Темрява за вікном світлішала, стаючи блакитнувато-сірою. Ірка позіхнула, втомлено потерла очі й безнадійно вп’ялася в книжково-паперовий завал на столі. Якби вона так само наполегливо займалася звичайними уроками, то запросто могла б посісти перше місце в передачі «Найрозумніший». І користі б із цього було більше. У бабусиному зошиті із замовляннями й старих чаклунських книгах вона знайшла купу рецептів — як відьмі на короткий час обернутися на різні корисні й не дуже корисні предмети, а також на цілий зоопарк усіляких тварин. Але там не було жодного слова про те, що робити цій самій відьмі, якщо вона на додаток виявилася ще й перевертнем, нездатним упоратись із власними перевтіленнями. Та й узагалі про перевертнів ішлося дуже мало, більше було про вовків. Перевертні-птахи згадувалися мимохідь, навіть у казках інформації було більше.
Ірка взяла зі столу потріпану книжку, яку читала ще тоді, коли була маленькою. Тут бодай сказано, що в птахів зовсім інша методика перевтілення. Ніяких тобі стрибків через ніж, вони просто із усієї сили гепаються на землю.
Для земноводних і плазуючих перевертнів, тобто царівен-жаб і змій-дівиць, такий спосіб теж цілком згодиться. То, може, він і для собак підійде? Ірка із сумнівом глянула на дерев’яну підлогу. Цікаво, що, просто ось так гепнутися, і все? Усілякі там фіністи — ясні соколи, здається, в польоті, з розгону — схоже, щоб удар сильнішим виходив. То що, може, з шафи стрибнути?