Похитуючись, дівча стояло на гравійній доріжці перед будинком. По її підборіддю, розпливаючись на футболці, стікали краплі темної рідини, що смерділа сірководнем.
Ірка опустила очі й зрозуміла: з її власного рота стирчить укритий слизом шматок лускатої шкіри.
«Блумс!» — горло у відьмочки судорожно здригнулося.
Вирваний шмат випав на гравій. Ірка вдихнула огидний запах, у голові в неї запаморочилося, а вогонь у тілі змінився на озноб. Липка грудка нудоти підкотилася до горла. Її знудило прямісінько на грядки з огірками.
Розділ 5
Одна голова добре, а три — далі нікуди
— Голова, собача голова! — задихаючись, немовби в гарячці, бурмотіла тітка із соцзабезу, божевільними очима вдивляючись Ірці в лице.
Тицяючи тітці в губи склянкою з валер’янкою, від якої віяло різким запахом, Ірка терпляче розпитувала:
— А ви ліків зранку ніяких не приймали? Або… — вона багатозначно глянула на тітку, — може, свято у вас було? День народження? Посиділи добре…
Тітка ображено кинула:
— Ти на що натякаєш?
— Ну не було свята — так не було, чого ви ображаєтеся? — знизала плечима Ірка. — Може, у маршрутці набитій їхали? Від задухи теж буває, особливо, вибачте, у повних жінок.
— Але я бачила! — заволала тітка й питально зиркнула на бабцю.
Бабця пожувала губами й, старанно відводячи очі вбік, знехотя процідила:
— Вічно ти всяку чортівню бачиш! Ти й мене на базарі бачила, як я там з городу збагатилася! А де той базар, де те багатство?
— Але ж я не одна… — забурмотіла тітка. — Ще ж і представник комітету, він теж… — Вона розгублено роззирнулася навсібіч. — А де ж він?
— Хто? — дивлячись на неї очима, прозорими, немов шматочки зеленого скла, поцікавилася Ірка.
— Чоловік, зі мною… — Тітка знову озирнулася. — З Комітету із захисту… захисту… — Вона наморщила чоло, намагаючись згадати.
— То базар, то багатство, то комітет, тепер якісь невідомі мужики та собачі голови… — із осудом похитала головою бабця. — Лікуватися тобі треба, а не по хатах ходити, у старих людей субсидію відбирати!
Тітка взяла в Ірки склянку з валер’янкою й одним махом ковтнула ліки.
Згинаючись під чималою вагою, дівча потягло тітку до хвіртки. Біля її ніг, цілком втративши свою звичну гідність, метушився кіт, хтиво втягуючи густий запах валер’янки, яким віяло від тітки. Тетянка й Богдан, які цієї миті підійшли до двору, завмерли, з інтересом спостерігаючи за процесом випровадження співробітниці соцзабезу.
Проганяючи кота з дороги, Ірка заспокійливо бурмотіла:
— Зараз підете додому, ляжете, відпочинете… — вона зиркнула на друзів, котрі стояли біля хвіртки, і, навмисно підвищивши голос, додала: — І вам більше не будуть увижатися дівчатка із собачими головами.
Тетянка й Богдан перезирнулися й швиденько шаснули у двір. Ірка випхнула тітку у хвіртку.
— Давай я її проведу, — запропонував Богдан, дивлячись, як, спотикаючись на кожному кроці, тітка в запилюженій спідниці й перекошеному піджаці чалапає нагору по стежці.
— Ні! — злякано закричала Ірка, про всяк випадок, хапаючи друга за руку. — Їй не треба з тобою знайомитись, вона й так уже багато зайвого побачила! — Відьмочка потягла Богдана до хати.
— Ото правильно! — із задоволенням кинула їм услід бабця. — Ото вчасно до тебе друзі прийшли. Одна б ти ще довго прибирала, а втрьох швидко впораєтеся!
— Узагалі-то, у жаб зубів не буває! — заявила Тетянка, вислухавши Ірчину розповідь. — Вони в принципі беззубі — он, хоча б у підручник із біології зазирни!
— А ця жаба біологію не вивчала! І ікла собі завела нічогогенько! — відрізала Ірка. — Черевик увесь у дірочках, залишається тільки викинути!
— Зубасті жаби, змії… Та ще якийсь незрозумілий лускатий гад… — Тетянка кивнула на банку, в якій лежав відкушений від ранкового гостя шматок. — Уміє обертатися на людину…
— Будь-який гад обертатися вміє, а я ні, — пробурмотіла Ірка, намочуючи ганчірку у відрі з водою.
— Ну, сьогодні ж обернулася! Цілком! — закричала Тетянка, помахуючи банкою. — Он який шматок відгризла! Це, до речі, яка частина тіла? — поцікавилася подруга, із суто науковим інтересом розглядаючи шматок лускатої шкіри.
Ірка зашарілася:
— Не скажу, — буркнула вона й нишком сплюнула.
Тетянка зацікавлено глянула спочатку на неї, потім на банку: