— Та якби ми у ваші розборки носа не пхали… — повчально мовила Тетянка, але вовкулака її вже не слухав. Він кинув на підлогу ножа, зробив переверт через нього й швидко побіг униз сходами.
Ірка визирнула у вікно. Далеко внизу грюкнули двері під’їзду, і з-під арки двору вилетіла швидка тінь.
— Не встигне, — похитало головою дівча. — Вулицями до Дніпра далеко виходить. От якби прямо… — Примружившись, вона подумки провела пряму над дахами, туди, де на набережній світилися вогнями багатоповерхівки. А потім запитально зиркнула на Тетянку.
— Та чим він узагалі вовкулакам допоможе самотужки? — мовив Богдан і теж глянув на Тетянку.
— Вам своїх проблем мало, хочете ще й вовчих? — поцікавилась Тетянка. — Майор сам попрохав не пхати носа в їхні розборки!
— Дорослі,— знизав плечима Богдан. — Зовсім ласти відкидати будуть, а в дитини допомоги не попросять: ми ж маленькі, вони нас мають захищати.
— У вовків ластів не буває,— буркнула Тетянка. — Ні, а й справді, на фіга нам ці вовкулаки здалися?
— Вони ж там без допомоги загинути можуть! — обурилась Ірка. — Ми не кинемо їх у біді! Адже вони нас рятували!
— І виставили нам за це рахунок, — не здавалася Тетянка.
— Ну ти їм теж рахунок потім виставиш! — примирливо запропонував Богдан.
— Ой, краще не треба, краще ми їх просто так врятуємо! — вигукнула Ірка. — А їм потім нехай соромно буде за свою жадібність!
— Їхнього сорому я в банк не покладу, — уже здаючись, буркнула Тетянка.
Миттю відчувши її вагання, Ірка вибігла з кімнати, зазирнула в усі кутки кухні, в комірчину й, не знайшовши того, що шукала, зняла гачок із дверей ванної.
— Ой!
Над головою у відьмочки щось просвистіло. Важко змахуючи крильми, куцохвостий сокіл вилетів у розбите вікно. З пташиного крила звисали наручники, увесь час тягнучи його в один бік.
— Навіщо ти пташку випустила?! — закричав Богдан.
— Я випадково! Я про нього забула! — ледь не плачучи, сказала Ірка.
— Тепер точно доведеться вовкулак рятувати, а то якщо вони без нас урятуються, майор нам горлянки поперегризає,— зітхнула Тетянка.
— Якби в нього швабри в комірчині були, то нічого б не сталося, — буркнула Ірка. — Таню, тобі з губкою чи ось цю, зі шворками? — спитала вона, витягуючи з кутка ванної кілька пластикових швабр.
Дівчатка скочили на швабри…
— Агов, а я? А мені що робити? — заметушився Богдан.
— Лягай спати! — наказала Тетянка. — Якщо швидко заснеш — то може, ще встигнеш нас наздогнати!
— Я тобі що, маленький, так рано засинати? — обурився Богдан.
— Спробуй «Вечірню казочку» подивитись, а раптом допоможе, — єхидно пирхнуло дівча й вилетіло за вікно.
— Ти чого Богдана не приспала, адже ти вмієш? — мчала поруч Ірка.
— Та ну його! Самі впораємось! — Тетянка піднялась іще вище. — Он майор у провулку!
Вона спрямувала руків’я швабри донизу й спікірувала прямісінько на голову вовкові. Їй було добре чути його загнане, хрипке дихання.
— Будете нам винні, майоре! — крикнула відьма, зависаючи в перевертня над вухами й, піднявши швабру догори, понеслась над дахами будинків услід за подругою.
Розділ 8
Купання Рудого вовкулаки
Громада елітного багатоповерхового будинку над гладдю Дніпра летіла відьмам назустріч. Неонові літери на фасаді з матового скла сповіщали всім, що тут перебуває спа-комплекс. Дівчатка зависли навпроти.
— Нам сюди? — засумнівавшись, спитала Тетянка. — Щось тут дуже тихо.
— Ці соколи, вони взагалі хлопці скромні, зайвого галасу не люблять. А нам із тобою спочатку туди, — сказала Ірка, чомусь показуючи пальцем прямо на середину ріки.
Тетянка глянула й одразу ж зрозуміла, чому. Якраз навпроти будинку спа-комплексу, на тлі місячного диска чітко виднілися темні силуети чотирьох птахів. Синхронно змахуючи крильми, вони летіли над водою, над сріблястою місячною доріжкою. А в їхніх пазурах, безсило звісивши лапи, теліпався величезний вовк.
— Як красиво! — із захватом вигукнула Тетянка.
— Що там красивого, вони ж його зараз утоплять!!! — скрикнула Ірка, побачивши, як соколи здіймаються все вище й вище.
Вона міцніше стисла коліньми швабру й чимдуж погнала прямо на соколів.
— Ірко, що ти робиш, вони і його втоплять, і нас заклюють! — крикнула Тетянка їй услід.
Ірка озирнулася на льоту, і Тетянка зрозуміла, що зупиняти подругу — справа марна. У місячному світлі зблиснули Ірчині вишкірені ікла. А на обличчі горіли божевільним азартом очі.