І далі знов:
Це було байдуже для поетки, для котрої в кожному випадку – компроміс із тими, що інакше вірили, був таким самим дивоглядом, як компроміс із Люцифером для середновічного монаха.
“Вчені ідеолоґи”, як вона згірдливо звала модерних утопістів, що давали “наукові схеми, вироблені плани” майбутнього устрою “та обрахунки pro і contra” (“Нова громада”, цитований твір), могли думати про угоду, бо де є “за” і “проти”, там є дискусія й уступки. Леся ж Українка знала лише “pro”, а з усіх “contra”, лише один – “contra spem – spero”! (заголовок одної з її найсильнійших поезій). Мрійники й утопісти вчили нас роздумувати та порівнювати утопію з дійсністю; Леся Українка, забуваючи рефлексію, навчила нас – хотіти. Цим впровадила в наш світогляд тую волюнтаристичну ціху, що є ознакою модерного націоналізму.