Для декого Ана стала прикладом, для інших — богинею, іконою для молитви, об’єктом образотворчого мистецтва, справжнім символом віри. Ана дає поради своїм підданим, що їм треба їсти. Вона висміює, якщо хтось не худне. Для багатьох своїх вірян вона завжди поряд, хоча й існує лише у їхній свідомості. В інтернеті спостерігається буйний розквіт цього руху:
«Фахівці з питань розладів харчування стверджують, що незважаючи на спроби зменшити присутність Ани online, її популярність лише набирає оберти, долучаючи до своїх лав нових послідовників із різних куточків світу, більшість з яких — дуже молоді. Ніхто не знає, скільки з восьми-одинадцяти мільйонів американців, що страждають на розлади харчування, стали жертвами руху “за Ану”. Але експерти побоюються, що їхня кількість може виявитися набагато більшою».
Деякі тексти із цих сайтів просто приголомшують. Ось, наприклад, у вівторок, 5 жовтня 2010 року, на сайті під назвою proanapersempre (за Ану назавжди) одна дівчина пише:
«Я втратила контроль... на три дні я втратила контроль... самій не віриться!.. мені було так соромно, а тому я більше не писала... я вас зрадила і зрадила її теж... а її зраджувати не можна... але я це зробила... Мені так соромно!!! Ана, пробач мені... я знаю, що мені не слід було цього робити... вона мене любить... вона хоче допомогти нам... щоб нам нарешті жилося краще! Щоб ми позбавилися всього того жиру... я його більше не хочу... Я наїлася, обжерлася, як ніколи... лише тому, що стрілка на вагах не рухалася... але я більше так не буду... треба думати лише про самоконтроль... лише так я зможу перемогти!!! всі ви зможете перемогти... Ана — це самоконтроль».
Анорексія — це самоконтроль, повний самоконтроль, у якого немає супротивників, тому що його ні з чим не можна порівняти, бо йдеться про такий контроль, «який іде абсолютно всупереч природі та біології». Ніякий інший контроль не може змусити систематично відмовлятися та повністю придушувати (або відчайдушно намагатися придушити) не лише те, що для життя важливе та конче потрібне, а й те, без чого саме життя для всіх — чоловіків і жінок, молодих і старих — просто неможливе. Але чоловіки й жінки, молоді й старі — без різниці — перетворюються на інших: такий собі натовп чи чернь, яким протиставляється абсолютно альтернативний життєвий вибір назавжди, що у реальному житті сприймається як упевненість у належності до еліти полубогів. Ось їхні десять заповідей:
«1) не бути худими — означає не бути привабливими; 2) бути худими набагато важливіше, аніж бути здоровими; 3) треба купувати особливий одяг, стригти волосся, приймати проносні засоби, вмирати від голоду — робити все, щоб здаватися худішою; 4) якщо їси, слід почуватися винним; 5) не можна їсти щось таке, від чого можна набрати вагу, і потім самого себе не покарати за це; 6) треба рахувати калорії і зводити їх до мінімуму; 7) найважливіше те, що кажуть ваги; 8) втрачати вагу — добре / набирати вагу — погано; 9) ніколи не можна стати занадто худим; 10) бути худим і не їсти — це символи справжньої сили волі та успіху».
Усі решта, хто настільки приземлені та недалекі, що не можуть встояти перед гидким бажанням їсти, дурять самі себе та заслуговують на те, щоб їх дурили, а тому їх і треба дурити. Доводиться жити у світі, наповненому іншими представниками людської раси, що видаються інопланетянами. І у цих інших не повинно виникати якихось підозр.
«1) ніколи ні з ким не розмовляй про вагу власного тіла. Поводься так, ніби взагалі нічого не знаєш про дієти та про вагу тіла; 2) намагайся робити так, щоб інші не помічали, що твій одяг тобі заширокий; 3) намагайся їсти лише у присутності рідних і друзів (таким чином можеш решту часу цього не робити); 4) часто ходи до кухні — так в інших складеться враження, що ти щось там їси; 5) залишай на виду недоїдки або брудні тарілки (приготуй щось, а потім викинь, щоб інші думали, що ти їси); 6) коли йдеш із дому, візьми щось із собою для перекусу (щоб усі бачили), а потім на вулиці все викинь; 7) удома кажи, що поїси у друзів, а в друзів — що вже попоїла вдома; 8) вигадай собі якусь алергію на певні продукти харчування; 9) вдавай, буцімто в тебе болить живіт чи ще щось; 10) кажи, що тебе запросили у гості або до ресторану, а замість цього йди на прогулянку; 11) кажи, що поїси у своїй кімнаті, а відтак викинь їжу в мішок для сміття (не забудь позбавитися мішка, коли виходиш із дому!); 12) ніколи не заводь розмову з іншими про їжу або про своє невдоволення власним тілом; 13) у ресторані вдавай, що в тебе недостатньо грошей, щоб замовити кілька страв»[154].
154
www.anoressia-bulimia.it/wp.content/uploads/2008/03/ricerca_sul_fenomeno_proana_ausl_reggio_emilia.pdf