Чайковський написав дві книжки спогадів: одну про своє життя (написана після повернення до Росії, польський оригінал її пропав, зберігся лише російський переклад, опублікований між 1895 і 1904 роками в журналі “Русская старина”); другу — про Кримську війну, її видано 1962 року в Польщі під назвою “Мої спогади про війну 1854 року” (“Moje wspomnienia о wojnie 1854 roku”). Читаючи цю другу книжку, я був дуже вражений уривком, у якому Чайковський твердить, що отримав таємні послання з України від імені підпільної організації під назвою “Комітет України і Бесарабії”. В них містилося прохання до Османської Порти взяти Україну і Бесарабію під свій протекторат і відновити автономну козацьку державу в кордонах, прийнятих Петром Дорошенком, зі статусом, подібним до того, що мали Волощина та Молдавія, які в той час залишалися автономними князівствами під зверхністю Порти. Чайковський твердить, що цей меморандум був написаний російською мовою і що він зробив велику помилку, відіславши копії, які його жінка переклала французькою, до Парижа князеві Чарторийському. Там вони потрапили до рук провідників польської еміграції і викликали серед них тривогу, давши переконливий доказ того, що Чайковський є небезпечною людиною, яка прагне стати новим Богданом Хмельницьким.
Найвидатнішим винятком у загальному спротиві, на який наражався Чайковський у польському суспільстві, був великий поет Адам Міцкевич, його товариш іще з Парижа. Міцкевич навіть приїжджав до Туреччини, щоб підтримати діяльність Чайковського, але став жертвою епідемії холери і помер у його таборі{72}. Крім того, що смерть Міцкевича була великою втратою для польської літератури, вона також стала ударом особисто для Чайковського, якому престиж і авторитет поета надав би величезну підтримку.
Що особливо мене захопило, то це твердження Чайковського, нібито в середині XIX століття існувала в Україні таємна організація з сепаратистською політичною програмою. Це дуже дивно, оскільки назагал український рух у XIX ст. був не сепаратистським, а автономістським, тобто спрямованим на культурне самовираження або федералізацію Російської імперії. Цілком можливо, що меморандум сфабрикував сам Чайковський тому, що висловлені в ньому ідеї підозріло схожі на його власні. Я не мав змоги пошукати цей документ у Польській бібліотеці в Парижі, де зберігається частина архіву Чайковського, чи в Бібліотеці Чарторийського в Кракові. Проте я знайшов інше свідчення, яке було опубліковане вже давно, але не привернуло належної уваги. В 1918 році, під час німецької окупації Криму, філолог на ім’я Євген Рудницький (він не має ніякого відношення до автора цієї статті) зустрічався із сином Чайковського (від його французької жінки) Адамом. Той свого часу поїхав до Туреччини, служив у Чайковського, а потім повернувся з батьком до Росії і став генералом на російській службі. Наприкінці життя, під час громадянської війни та революції, Адам Чайковський зустрів у Криму Євгена Рудницького і вручив йому деякі папери, що залишилися від батька. Вони були опубліковані 1924 р. у відомій серії “За сто літ”. Крім цього, галицько-український історик та уніатський священик о. Йосип Застирець написав перед першою світовою війною декілька статей, пов’язаних з особою Чайковського. Очевидно, він також мав контакти з родиною Чайковського, бо покликався на ті самі документи, але не наводячи текстів. Хоча ці статті настільки плутані, що користі від них небагато, проте вони виводять на ті самі джерела.