Павлик М. Михайло Петрович Драгоманов 1841–1896. Єго юбилей, смерть, автобіографія і спис творів. — Львів, 1895.
Франко L Суспільно-політичні погляди М. Драгоманова // Літературно-науковий вістник. — Серпень 1906.
Передмови Б. Кістяковського до паризького (1905–1906) і московського (1908) видання творів Драгоманова.
Грушевський М. З починів українського соціалістичного руху: Мих. Драгоманов і женевський соціалістичний гурток. — Відень, 1922.
Заславський Д. М. П. Драгоманов: Критико-биографический очерк. — Киев, 1924. Україна, 1926. — N 2–3 (число присвячене Драгоманову).
Возняк М. До історії місії Драгоманова // Україна. — 1929. — N 1–2.
Заславский Д. М. П. Драгоманов. К истории украинского национализма. — Москва, 1934.
Mytziuk О. Die politischen und sozialökonomischen Anschauungen Drahomanivs // Jahrbücher für Kultur und Geschichte der Slaven (Neue Serien). — 11 (1935).
Doroshenko D. M. Drahomanov and the Ukrainian National Movement // Slavonic Review. — April 1938.
Rudnytsky I. L. Drahomanov as a Political Theorist // Mykhaylo Drahomanov: A Symposium and Selected Writings / The Annals of the Ukrainian Academy of Arts and Sciences in the U.S. — Vol. 2, N 1. — New York, 1952.
Заславський Д., Романченко І. Михайло Драгоманов. Життя і літературно-дослідницька діяльність. — Київ, 1964.
Атанасов П. Роль М. П. Драгоманова у зміцненні українсько-болгарських зв’язків // Український історичний журнал. — 1965. — N 9.
Пизюр Є. Конституційна програма і теорія М. Драгоманова // Листи до приятелів (Філядельфія). — 1966. — N 8–10.
Сокуренко В. Демократические учения о государстве и праве на Украине во второй половине XIX века (М. Драгоманов, С. Подолинский, О. Терлецкий). — Львов, 1966.
Hornowa Е. Ocena działalności Michała Dragomanowa w historiografii ukraińskej, rosyjskiej i polskiej. — Opole, 1967.
Rudnytsky I. L. Mykhaylo Drahomanov and the Problem of Ukrainian-Jewish Relations // Canadian Slavonic Papers. — 1969. — N 2.
Іванова P.{79} Михайло Драгоманов у суспільно-політичному русі Росії та України. — Київ, 1971.
Одарченко П. Наукова діяльність Михайла Драгоманова // Сучасність. — 1972. — N 7–8.
Hornowa Е.{80} Problemy polskie w twórczości Michała Dragomanowa. — Wrocław, 1978.
ІЗ ДРАГОМАНІВСЬКИХ СТУДІЙ{81}
I. ПОГЛЯД НА УКРАЇНСЬКИЙ ІСТОРИЧНИЙ ПРОЦЕС
Може бути спірним питання, з котрого кінця доцільно починати досліди над системою ідей політичного мислителя. Мабуть, найзручніше, коли за вихідну точку взяти зображення його історичних перспектив. Бо в людській свідомості ці дві речі — оцінка процесу становлення та оцінка сучасного стану — стоять у взаємозалежності.
Основне переконання Михайла Драгоманова, що Україна на протязі своєї многовікової історії, аж до кінця 18 ст., творила частину європейського світу. Хоч загамована у розвитку через віддаль від європейських центрів та через винятково трудну географічну позицію на степовій межі прямо під ударами кочової орди — все-таки була вона європейською країною та проходила разом із рештою континенту ті самі щаблі поступу, очевидно, тільки у припізненому темпі. У своєму культурному розвитку і Україна пережила Ренесанс та Реформацію — літературний та релігійний рух 16 і 17 віків. Тут особливу вагу кладе Драгоманов на братства, що в них бачить відповідник до західнього протестантизму. Подібно в соціяльно-політичному розвитку: від февдалізму Україна перейшла до станової державности. З цього погляду заслуговує на увагу аналіза Переяславських статей, що їх Драгоманов порівнює пункт за пунктом із знаменитою англійською “Великою хартією вольностей” (1215). Подібно, як і ця остання, не знає Переяславський договір рівної для всіх громадян особистої та політичної свободи. Обидві грамоти говорять тільки про права й вольності баронів і лицарства (чи пак козацтва), міст, церкви та про судові і податкові привілеї цих станів. Однак на Заході саме такі хартії поклали фундамент під новітню свободу індивіда та під всенародні представництва (парламенти); Україна теж простувала в цьому ж напрямі. Не треба забувати, що в той час, коли вона за революції Хмельницького вийшла на шлях незалежного буття, вже існували в Европі держави з відносно вільним устроєм (Нідерланди, Швайцарія та Англія) і вже встигла закріпитися новітня, на вільному досвіді сперта наука. Ці сили були б духово допомогли українському народові ще певніше крокувати по тій лінії, що по ній двигала його власна природжена снага.