Драгоманов створив цікавий соціологічний портрет єврейської меншості на Україні. Згідно з його аналізом, приблизно третину євреїв становили люди, що працюють і виробляють: селяни, робітники, ремісники, фахівці тощо. Друга третина була виразно паразитичною й експлуататорською: корчмарі, кредитори, лихварі, торговці, посередники, орендарі, які представляли інтереси держави або великих земельних помість і т. д. Третя група нещасливо коливалася між цими двома крайніми точками Нарешті, Драгоманов відзначав існування великої групи єврейських бідняків та жебраків. Соціальні інтереси єврейських трудівників були насправді близькими до інтересів неєврейських робітників і селян. Однак бідний єврей, який часто жив у крайніх злиднях, все ж таки відчував себе ближчим до свого багатого одновірця, аніж до свого бідного сусіди-християнина. Тому, хоча й мало користаючи з того сам, він не відчував ніяких докорів сумління, будучи посередником і виконавцем волі першого в систематичній експлуатації останнього. Шлях до розв’язання цієї проблеми пролягав через зміцнення почуття соціальної солідарності між робітниками, євреями та неєвреями. Це вимагало створення єврейських соціалістичних і робітничих організацій та поширення секулярної, прогресивної літератури і преси єврейською розмовною мовою. Однак, хоча соціалістів єврейського походження було в 1870–1880-ті роки вже досить багато, вони воліли працювати у “всеросійських” організаціях, зневажливо ставилися до будь-якої національної роботи серед свого народу, й полишали єврейські маси їхнім традиційним провідникам — цадикам і рабинам.
Кінцеву мету Драгоманова можна побачити у його проекті конституції для вільної України у складі сфедералізованої Росії[86]. Серед основних людських і громадянських прав, гарантованих для кожного громадянина, мала бути “недоторканість національності (мови) у приватному й публічному житті”. Відокремлення церкви від держави повинно було знищити саму ідею привілейованої, державної церкви. Відповідно до своєї основоположної федералістичної філософії Драгоманов підкреслював принцип самоврядування для кожної місцевої громади. У громадах, де більшість або ж велика меншість жителів були неукраїнської національності, їхня мова мусила мати офіційний статус.
Драгоманов не обмежувався теоретичним викладом своїх поглядів, але також робив певні спроби здійснити їх на практиці. З женевської друкарні Драгоманова 1880 р. вийшла невелика брошура під назвою “Від групи соціалістів-євреїв” (“От группы социалистов-евреев”[87]. Брошура була підписана: “За дорученням ініціаторів проекту: Родін”. Ця летючка закликала створити в Женеві “Вільну Єврейську друкарню”, яка друкувала б соціалістичну літературу розмовною єврейською мовою (ідиш); вона також містила докладний питальник для збирання даних про становище єврейського народу в Росії та Галичині. Ми не знаємо, хто входив до “групи єврейських соціалістів” і кому належав псевдонім “Родін”[88]. Проте не викликає сумніву, що автор чи автори були знайомі з ідеями Драгоманова, і навіть ймовірно, що він допомагав видати цю брошуру. Особливо “драгоманівським” за тоном був гострий докір зрусифікованим соціалістам єврейського походження, які не бажали працювати серед свого народу. До брошури додано постскриптум, підписаний Драгомановим та двома його співпрацівниками — К. Ляхоцьким і М. Павликом. У характерному уривку з цього постскриптуму читаємо:
“...Для соціалістів української області справою особливої важливості є організація пропаганди, яка мала би своєю метою, з одного боку, відділення робітничих жидівських мас від жидівських капіталістів а, з другого — з’єднання жидівських робітників із робітниками інших племен. Позаяк одним із найдієвіших засобів для початку такої пропаганди може стати соціалістична преса розмовними мовами жидів, то ми не сумніваємося, що всі наші товариші в українській області нададуть підтримку вищевикладеному заходові товаришів-жидів”[89].
Ініціатива Драгоманова не мала негайного успіху. Проте Драгоманова можна вважати одним із провісників єврейського соціалістичного та робітничого рухів. Цей факт не є загальновідомим, але його визнає декілька єврейських дослідників. Російський єврейський публіцист Давид Заславський із цього приводу писав:
86
Ці проекти містяться у брошурі “Вольный Союз — Вільна Спілка: Опыт украинской политико-социальной программы” (Женева, 1884); передруковано у кн.: Собрание политических сочинений М. П. Драгоманова. — Париж. 1905. — Т. 1; а в схематичнішому і часом радикальнішому формулюванні — у “Програмі” (підписаній спільно М. Драгомановим, М. Павликом і С. Лодолинським), яка появилася у першому номері журналу “Громада” (Женева, 1880), її передруковано в кн.: Драгоманов М. П. Вибрані твори. — Прага, 1937. — Т. 1 (єдиний опублікований).
87
От группы социалистов-євреев. Женева, 1886; передруковано у кн.: Собраніе политическихъ сочиненій M. П. Драгоманова. — Париж, 1906. — Т. 2. — С. 320–329.
88
Припускається, що одним із членів цієї групи міг бути Арон Вейлер, який незабаром після цього повернувся до Росії, зорганізував перші єврейські робітничі гуртки у Мінську, а згодом скінчив самогубством. Див.: Заславский Д. Михаил Петрович Драгоманов: Критико-биографический очерк. — Киев, 1924. — С. 112 (примітка N 1).