Виникає питання, чи зі свого боку євреї можуть похвалитись певними позитивними досягненнями у стосунках з українцями. Відповідь ствердна. Під час революції з’явилося декілька діячів, які, поєднуючи єврейську національну свідомість з патріотизмом до рідної країни, активно підтримували українську боротьбу за незалежність. Вони не дозволяли собі злякатися труднощів і розчарувань. Їхній вибір не був легким і зручним, але він показав їхню проникливість і моральну мужність. У зв’язку з цим пригадуються характерні постаті Арнольда Марголіна та Соломона Гольдельмана[120]. Я не знаю, чи їхні імена сьогодні значать багато для єврейської спільноти. Але їх бережуть у своїй вдячній пам’яті українці, і можна сподіватися, що праця їхнього життя ще принесе плоди у майбутньому.
На завершення хотів би зацитувати недавно надруковані спогади. Цей уривок стосується вирішальних дебатів у революційному парламенті України — Центральній Раді — щодо відповіді на інструкцію Російського Тимчасового Уряду від 17 серпня (за новим стилем) 1917 р., яка мала на меті обмежити українську автономію.
“Промовці меншостей висловлювалися за безоглядне прийняття цієї інструкції, і головним їх речником був редактор найбільшої газети “Киевская Мысль”, відомий журналіст і революціонер Балабанов. Коли ось встав Соломон Гольдельман, член Партії Соціалістів-Сіоністів, який сказав, несподівано для всіх: “Промова товариша Балабанова до нас ніяк не відноситься, бо ми тут на українській землі, ми є члени українського парламенту, і з Петербургом нам не по дорозі”. Ця заява зробила враження вибуху бомби, інструкцію змінено”[121].
Нормалізація українсько-єврейських взаємин залежатиме також і від того, чи українські євреї зможуть у майбутньому дати менше Балабанових і більше Гольдельманів.
РОЛЯ УКРАЇНИ В НОВІТНІЙ ІСТОРІЇ{53}
ПОСТАНОВКА ПРОБЛЕМИ
Дослідники вже не раз звертали увагу на одну разючу відмінність між історичним розвитком країн Західньої Европи й тих, що розташовані в східній половині континенту. Перші, зокрема Франція й Англія, зазнавали, не зважаючи на деякі революційні потрясення, безперервного тисячолітнього росту вгору. Менш сприятливою була доля Німеччини, а далі на схід годі знайти країну, яка не пережила б у якийсь час трагічного заломлення та періоду національної capitis deminutio (позбавлення прав вільної людини), що інколи тривало століттями. Приходить тут на думку поневолення балканських народів та Угорщини турками, розчавлення Чехії габсбурзьким абсолютизмом і поділи Польщі.
Україна типово східньоевропейська країна, бо її історія до високого ступеня позначена браком тяглости, дисконтинуїтетом{54}. Де твердження стосується передусім державної організації та високої культури — тієї, що її носієм є звичайно провідні суспільні верстви. Саме ця “надбудова” в першу чергу падала під ударами ворожих сил та несприятливих обставин; низові суспільні клітини (сім’я, сільська громада) та народна культура виявляли більшу відпорність на історичні лихоліття.
120
Ідеї та мотиви, які спонукали цих людей, задокументовані у їхніх писаннях. Див.: Марголин Арнольд. Украина и политика Антанты: Записки еврея и гражданина. Берлин, 1921; ejusd. From a Political Diary: Russia, the Ukraine, and America, 1905–1945. New York, 1946; Гольдельман Соломон. Листи жидівського соціал-демократа про Україну: Матеріали до історії українсько-жидівських відносин за революції. — Відень, 1921.
121
Єреміїв Михайло. Полковник Євген Коновалець на тлі української визвольної боротьби // Євген Коновалець та його доба / Вид. Ю. Бойко. — Мюнхен, 1974. — С. 151.