СПІР ЗА ДОНЦОВА
Липинський захищав Драгоманова, свого ідейного антипода, від нападів Назарука. Зовсім інакше було ставлення Липинського до Дмитра Донцова, теоретика українського націоналістичного руху. Липинський не тільки відкидав ідеологію Донцова, як помилкову і шкідливу, але також безоглядно засуджував його самого, як людину. На ґрунті відношення до Донцова виникло розходження між Липинським і Назаруком.
Уліті 1926 р. Назарук (що тоді перебував у Філядельфії, як редактор “Америки”) повідомив свого ментора, що саме читає книжку Донцова “Націоналізм”, яка появилася недавно. Назарук висловлювався про працю Донцова стримано, подекуди іронічно, але назагал позитивно. Критика демократії у Донцова, мовляв, має те саме спрямування, що в писаннях Липинського; тому можна Донцова до якоїсь міри розглядати як ідейного союзника. У зв’язку з цим, Назарук зробив цікаве і влучне помічення, що Донцов часто використовує і присвоює собі думки Липинського, хоч прямо на нього не посилається, а іноді його й атакує.
“Книжка Донцова - се sui generis неґатив фотографічний Вашого способу писання й навіть деякі контури його пізнати. (...) Не будь предмету, нема тіні. І Донцов проти демократії! (...) Думаю, що його книжка зробить нам прислугу своєю негативною частиною”[220].
Услід за цим, Назарук передрукував у газеті “Америка” деякі фрагменти з “Націоналізму”. У редакційній примітці зазначив, що не погоджується з висновками автора, одначе висловив кілька похвальних слів на його адресу[221].
Реакція Липинського прийшла швидко та в дуже гострій формі Крок Назарука він скваліфікував, як нельояльність, як “брання товариша на спис ззаду”, та загрозив зірванням відносин, якщо Назарук надалі буде “вихваляти” Донцова. Бо Донцов “ворог Гетьманства і нашої ідеї”, ворог гірший, ніж Лука Мишуґа та інші, що з ними Назарук у тому часі точив журналістичні бої[222].
Сувора догана Липинського, а ще більше її тон, вразили Назарука. Його відповідь Липинському була зручна та достойна. Назарук визнав, що зробив промах, “ляпсус”, але ствердив, що нельояльність до гетьманської ідеї й особи Липинського йому “і не снилася”. Помилку зроблено не зі злої волі, але через перевантаження працею, що не залишає вільної хвилини для застанови. Він сам готовий прийняти від Липинського всяку критику, але якщо Липинський буде так образливо реагувати на мимовільні ляпсуси інших людей, цим може порозганяти навіть відданих співробітників[223].
Дискусія між Липинським і Назаруком на тему Донцова відновилася кілька місяців пізніше. Очевидно, бажаючи направити попередню помилку, Назарук у 1927 році, вже напередодні свого виїзду з Америки, написав велику полемічну статтю проти Донцова, п. з. “Націоналізм Донцова й інші мишуґізми”. Стаття появилася в чікаґській “Січі” та у львівському гетьманофільському журналі “Поступ”[224].
Однак цей полемічний виступ не сподобався Липинському і він з цього приводу дав Назарукові низку критичних зауважень, хоч цим разом витриманих у дружньому тоні. На думку Липинського, Донцов це “хам”, що полемізувати з ним - недоцільно; щоб себе охоронити від його напастей, “треба йому раз дати, і то якнайсильніше, - вибачте, - по морді. Це я і зробив”. (Тут Липинський натякав на відому свою характеристику “Митьки Щелкопйорова”, себто Дмитра Донцова, у “Вступному слові” до “Листів до братів-хліборо-бів”). Вступивши тепер у полеміку з Донцовим, Назарук ослабив політичний ефект удару Липинського. До того ж полеміка Назарука - неречева. Порівнювати вчення Донцова з філософією Канта, як це робить Назарук, значить підносити його престиж в очах української публіки. “І знов тут, при Вашій найліпшій волі і Вашім великім таланті, Ваш неудержимий темперамент і звичка писати зразу на чисто, зробили велику шкоду нашій справі”[225].
Читаючи працю Назарука тепер, з перспективи часу не можна не визнати слушности критичних зауваг Липинського. Неприємне враження справляє вже сам тон праці Назарука, що межує з демагогією, хоч своїх опонентів, Донцова та Луку Мишуґу, Назарук обвинувачував якраз у демагогії. Наприклад, пародіюючи прізвище Миiуґи, Назарук придумав термін “мишуґізм”, що ним щедро користувався у своїй праці, до її заголовка включно. (В жидівській мові слово “мишуґе” значить “несповна розуму”, “божевільний”). У пізнішому на сім років львівському книжковому виданні “Націоналізм Донцова й інших мишуґізмів” Назарук, мабуть сам відчуваючи непристойність таких полемічних прийомів, виправдував їх тим, що праця постала у специфічних американських умовинах, де, мовляв, “тон полеміста мусить бути гостріший і більш популярний”[226].
224
Дана праця була нам недоступна у своїй первісній версії. Ми користувалися її пізнішим книжковим виданням. Див. Осип Назарук, “Націоналізм Донцова й інші мишуґізми” (Львів: Бібліотека Української Народньої Обнови [УНО], 1934). В авторській примітці до цього видання зазначено, що оригінальний текст 1927 р. передруковано в ньому “майже без змін”.