Не знаємо точного часу, ані причин, коли й чому Липинський змінив своє відношення до Томашівського з приязного на вороже. В 1925-26 рр. Томашівський редагував у Львові журнал “Політика”. Липинський спочатку обіцяв свою співпрацю, але пізніше критикував “Політику” за “брак виразної ідеї” та нахил до “примітивного реалізму”[294]. Перелім у ставленні Липинського до Томашівського наступив б. 1927 року та, можливо, це сталося у зв’язку з справами Українського Наукового Інституту у Берліні. З того часу Липинський зненавидів Томашівського й характеризував його так:
“Цього пана я вважаю за найбільше деструктивну креатуру серед всіх українських інтеліґентів, яких я в свому життю зустрічав, а зустрічав їх дуже багато і на жаль більшість не була найвищої громадсько-творчої якости”[295].
Ставши редактором “Нової Зорі”, Назарук негайно запросив до співпраці Томашівського. З цього приводу він дістав від Липинського таку пересторогу:
“Коли не потрафите поставити пр.[офесора] Т-го на відповідне місце, то він своєю жовчею в самім короткім часі знищить “Н.З.”, так як понищив всі видавані ним і редаґовані дотепер часописи”[296].
Давніше, за американських часів, Назарук був би напевне підпорядкувався такій виразній директиві свого ментора. Але тепер він її злегковажив. Щобільше, 25 лютого 1928 р. він заключив з Томашівським формальну умову, згідно з якою той зобов’язався за постійну платню доставляти до газети щотижнево по одній статті та одному політичному оглядові[297]. Таким чином, Томашівський став чільним публіцистом “Нової Зорі”.
Томашівський був талановитий і плідний публіцист; він мав легке перо, вмів писати коротко й ясно, а при цьому дотримувався реченців. Знання чужих мов давало йому змогу користуватися світовою пресою й літературою. Він мав ерудицію і науковий авторитет, але не був типом кабінетного ученого: мав широкі інтелектуальні зацікавлення та чуйно реагував на поточні події. Назарук, зі своїм великим журналістичним досвідом, умів оцінити вартість такого співробітника та бажав скріпити ним редакцію “Нової Зорі”[298]. Теж світоглядово Томашівський був йому близький.
Очевидно, Томашівський не був оригінальним, систематичним політичним мислителем, таким як був Липинський. Сам Назарук признавав, що з нього добрий аналітик, але не синтетик[299]. Проте два ідейні комплекси сильно позначувалися в історико-політичних поглядах Томашівського: віра в історичне покликання Галичини, як “П’ємонту” України, та переконання, що Унія, - українське католицтво, - як синтеза східніх і західніх релігійно-культурних традицій, являє собою єдину справді національну українську Церкву[300]. Оба ці пункти вповні відповідали поглядам Назарука, - який прийшов до них самостійно, - і вони робили його та Томашівського однодумцями.
Назарук бажав співпрацювати з Томашівським, зберігаючи свій старий зв’язок з Липинським. Однак для Липинського така ситуація була несприйнятлива. Він не міг стерпіти, щоб в органі, що мав марку гетьманофільського та що його редаґував його колишній вірний учень, головним ідеологом був “каналія” і “хрунь” - Стефан Томашівський. Статті Томашівського в “Новій Зорі” Липинський характеризував, як “хитро, по гадючому звернені проти нас [гетьманців] і писані в рабськім, у відношенні до Польщі, тоні”[301]. При цьому Липинський приписував Томашівському негідні, користолюбиві мотиви: жадобу помсти на гетьманцях за неодержання посади в берлінському Українському Науковому Інституті та бажання промостити собі дорогу до професорської катедри на котромусь польському університеті. При такому ставленні Липинського до Томашівського, - незалежно від того чи воно було оправдане, чи подиктоване озлобленням, - Назарук був фактично поставлений перед альтернативою: або Липинський, або Томашівський. Назарук не хотів пожертвувати Томашівським і це робило неминучим його розрив з Липинським.
295
В. Липинський, “Коротка передісторія мого листа до Д-ра Назарука з д. 29.1.1930” (АСЕДІЛ).
298
Осип Назарук, “Томашівський як публіцист”, зб. “С. Томашівський: Історик, політик, публіцист” (Львів: Накладом Організаційного Комітету УКНП [Української Католицької Народної Партії] без року [1931]), стор. 39-46.
300
Ці концепції зформувалися в Томашівського ще в роки Першої світової війни, якщо не раніше. Див. його німецька стаття, “Die weltpolitische Bedeutung Galiziens” (München: F. Bruckmann A. G., 1915) і брошура “Церковний бік української справи” (Відень: Накладом “Союза Визволення України”, 1916).
301
В. Липинський, “Коротка передісторія мого листа до Д-ра Назарука з д. 29.1.1930” (АСЕДІЛ).