По суті ані Липинський, ані Назарук, не хотіли поривати стосунків, але оба були хворі, виведені з рівноваги й дуже розгнівані. Липинський післав Назарукові й його родині карточку з великодніми побажаннями. Але Назарук уважав, що йому належиться більша сатисфакція. Листом від 18 квітня він подякував за привіт і попросив Липинського прислати бодай коротку підписану замітку до “Нової Зорі” з нагоди 29 квітня, - десятилітнього ювілею відновлення Гетьманщини. Одночасно Назарук заявив, що останній лист Липинського його “заболів найдужче” та що він буде на нього реаґувати, хоч може не зараз, бо він ще надалі поважно недужий[307].
Очевидно, що Назарук чекав, щоб Липинський його перепросив та поміщенням статтейки в “Новій Зорі” прилюдно заманіфестував свою солідарність з нею та її редактором. Але Липинський не хотів перепросити Назарука, ані дати свого імени до “Нової Зорі”, яку він уважав за опановану “злим духом”, Томашівським.
Назарук рішив відплатити за заподіяну образу цією ж самою монетою. Він написав Липинському листа, в якому йому закинув некоректність у грошових справах: мовляв Липинський не виконав свого зобов’язання - написати коротку історію України з державницької точки погляду, на що був свого часу у Відні дістав зачет від уряду ЗУНР; тому йому, мовляв, не личить робити цього роду закидів іншим. Текст листа Назарук прочитав графові Адамові Монтрезорові (зятеві гетьмана Павла й особистому другові Липинського) та молодому галицькому гетьманцеві, Іванові Гладиловичу. Але Монтрезор попросив Назарука “не робити прикрости хворій людині” і він листа не вислав[308]. Розмови Назарука з Монтрезором і Гладиловичем могли відбутися в травні або червні 1928, бо влітку Назарук виїхав на лікування до Карльсбаду.
На цьому припинилися прямі стосунки між Липинським і Назаруком. Дороги колишніх приятелів розійшлися назавжди.
КОНФЛІКТ (ДРУГА СТАДІЯ)
Назарук не бажав, щоб його конфлікт з Липинським вийшов на публічну арену. “Нова Зоря” не почала жодної кампанії проти Липинського і довго не згадувала його прізвища. Але серед громадянства “Нова Зоря” мала марку органу, що близький до гетьманського табору. Такий стан був нестерпний для Липинського: він хотів перешкодити тому, щоб новозорянська група (Томашівський і Назарук) могла підшиватися під гетьманську ідею. Для цього він у липні 1929 надіслав львівському щоденникові “Діло” велику статтю, в формі листа до редакції, п. з. ““Нова Зоря” і ідеологія гетьманців”[309]. Стаття була спрямована проти Томашівського, якого Липинський назвав “фактичним політичним керівником “Нової Зорі”. Проте посередньо був це теж удар по Назарукові.
Метою статті було довести, що між гетьманською ідеологією, репрезентованою Липинським, і поглядами Томашівського “лежить прірва”. Гетьманська ідеологія вчить, що для державного відродження України необхідний ідеалістичний порив, а Томашівський у “Новій Зорі” осмішує ідеалізм. Томашівський уважає, що мірилом вартости суспільних ідей є “користь і задоволення”, - що означає насаджування опортунізму і пристосуванства. В основі гетьманської ідеології лежить культ національних героїв, а Томашівський принижує великі постаті української історії (Хмельницького, Мазепу, Орлика), бо вони, мовляв, були невдачниками.
На цю атаку Томашівський відповів обширною статтею в “Новій Зорі”, п. з. “Відкритий лист до пана Вячеслава Липинського”[310]. Стаття заперечувала твердження Липинського, що він, Томашівський, колинебудь свідомо й систематично поборював Липинського - та його ідеологію. Навпаки, він у багатьох речах почував себе ідейно близьким до Липинського і громадська опінія слушно вважала його симпатиком гетьманського руху. Коли ж він у деяких питаннях дотримувався інших поглядів (напр., щодо оцінки історичної ролі Унії) - то це його право. Не відповідає теж правді, що він “осмішував ідеалізм”, у розумінні етичного ідеалізму. Коли він говорив про шкідливість “ідей”, він мав на думці шкоду, яку народові приносить ідеологічне доктринерство, захоплення модними політичними гаслами. Він, Томашівський, не кається в тому, що для перевірки вартости суспільно-політичних ідей пропонував застосовувати прагматичний критерій, - цієї методи дотримується увесь культурний світ. Липинський зовсім не безпідставно вмовляє, що Томашівському йшлося про “негайні” користі, або тільки про “матеріяльне”, а не теж і духове, задоволення. Він, Томашівський, ніколи не принижував пам’яті українських національних героїв, але історик має обов’язок навіть до великих постатей минулого підходити критично.
308
Зміст невисланого листа Назарука до Липинського та розмови Назарука з А. Монтрезором і І. Гладиловичем можемо відтворити на підставі записки Липинського “Коротка передісторія мого листа до Д-ра Назарука з д. 29.1.1930” (АСЕДІЛ) і документу, “Протокол, списаний у Львові дня 11 жовтня 1929 р”. Див. Додатки, ч. IV.
309
Вячеслав Липинський, ““Нова Зоря” і ідеологія гетьманців”, “Діло”, чч. 157, 158, 159 (18, 19, 20 липня), 1929.
310
“Нова Зоря”, ч. 58 (11 серпня), 1929. Свого “Відкритого листа до пана Вячеслава Липинського”, з новими просторими “Додатками” та “ґльосами”, Томашівський передрукував у книжці, “Про ідеї, героїв і політику” (Львів: Накладом автора, 1929).