Лист Назарука до Липинського з 12 лютого 1930 був останнім. Щодо фінансового зобов’язання Липинського, Назарук заявив, що він ніколи не твердив, що це зобов’язання мало юридичний характер, але тільки моральний. А факт існування цього останнього чейже признає сам Липинський. “Всякі балачки про Ваше спроневірення грошей се комбінації, на всякий випадок не мої...”[327]. Щодо питання, кому Липинський, або його спадкоємці, мав би повернути грошовий борг, Назарук запропонував передати цю суму інвалідам Української Галицької Армії.
Назарук каже, що всі міркування Липинського про здогадні причини його гніву - безпідставні. Справжня причина зовсім проста. “Про мою “хапчивість”, хоч і в лапках, Ви писали не раз і річ зрозуміла, що се мусіло мене нарешті вивести з рівноваги...”[328] Липинський, “пан з панськими манірами”, не завагався тяжко образити “чоловіка вбогого походження, але настільки амбітного, що він в дуже вчасній молодості постановив собі перейти життя з чистими руками і йде так. (...) Всі інші справи, які були, або могли бути, спірні (як тактика в газеті супроти о. Костельника, супроти православних і т. ін.) могли бути вирівняні, - а та справа ні. Хіба Вашими перепросинами мене. Ніколи навпаки! (...) Розуміється, Ви помилялися, думаючи, що я дам себе стероризувати, бо се у такої вдачі, як я, виключена річ”[329].
На закінчення Назарук заявив, що громадська співпраця стає неможливою, коли людину обдирають з чести. Годі співпрацювати з Липинським, бо він завів “терор” у взаємовідносинах.
До цього місця Назарукового листа Липинський зробив таку дописку на марґінесі:
“Одначе в Америці, коли треба було собі приготовити поворот до краю не в характері Петрушевичівського дипломата, п. Назарук видержував [цей “терор”] дуже добре, ще й дякував”[330].
Дійсно, в Америці Назарук багато зносив від Липинського. Але тоді, в 1924-27 рр., Липинський краще, ніж пізніше, контролював свої нерви й його тодішні поучення та критичні зауваження Назарукові, хоч іноді гострі, були втримані в коректному тоні. По-друге, в Америці Назарук був еміґрантом. Живучи в чужому світі та серед примітивної й занархізованої українсько-американської громади, він почував себе осамітненим. Зв’язок з Липинським давав йому необхідну духову підпору. Це змінилося з хвилиною повороту Назарука до краю. Опинившися серед рідної галицької стихії, що в ній він плавав, мов риба в воді, Назарук Липинського внутрішньо менше потребував. Він був готовий надалі прислухатися до його порад, але не покірно виконувати його інструкції. Щодо гіпотези, що Назарук в Америці тільки прикидався льояльним до гетьманської ідеї й до Липинського, щоб таким хитрим способом “собі приготовити поворот до краю не в характері Петрушевичівського дипломата”, слід завважити, що в Галичині характер “Петрушевичівського дипломата”, чи радше кол. члена уряду ЗУНР, був кращою рекомендацією, ніж марка гетьманця. Ця гіпотеза вказує на фатальний нахил Липинського приписувати негідні мотиви тим з-поміж близьких людей, хто наважувався спротивитись його вимогам.
Вже після закінчення свого листа, але заки він встиг його відіслати, Назарук дістав повідомлення про ухвалу Гетьманської Управи з 8 лютого 1930, що засуджувала його за “злобний, брудний і несправедливий наклеп” на Липинського[331]. Це теж було проголошено в пресі. У постскриптумі до листа від 12 лютого Назарук ствердив, що “вирок виданий без ніякого переслухання засудженого - річ сьогодні немислима навіть у турків за Кемаля Паші” та заявив, що він відкличеться до Гетьмана, з домаганням визначити суд.
На цьому кінчається історія взаємовідносин між Вячеславом Липинським і Осипом Назаруком, наскільки вона відзеркалена в доступній документації.{42}
ЕПІЛОГ
Вячеслав Липинський упокоївся 14 червня 1931. В останньому році свого життя він розійшовся з гетьманом Скоропадським. Цей конфлікт, що назрівав віддавна, вийшов наверх восени 1930. Липинський опублікував у “Ділі” просторий комунікат, де подавши до прилюдного відома свою версію причин розходження, заявив, що надалі не визнає права гетьмана Павла та роду Скоропадських до булави і проголосив УСХД та його Раду Присяжних розпущеними[332].
Сенсаційний розрив Липинського з гетьманом Скоропадським, що відбився широким відгомоном у позарадянському українському громадянстві, затьмив собою попередній конфлікт між Липинським і Назаруком. Виступ Липинського проти Гетьмана реабілітував Назарука в очах більшости членів і прихильників гетьманського руху, що не пішли за Липинським. Припускально, - хоч немає стверджень, - тоді мусіла бути скасована ухвала Гетьманської Управи з 8 лютого 1930, що засуджувала Назарука.
331
Цит. лист, стор. 471. Не маючи тексту ухвали Гетьманської Управи з 8 лютого 1930, не знаємо напевно, чи нею виключено Назарука з УСХД, але вважаємо це за дуже ймовірне.
332
Вячеслав Липинський, “Розкол серед гетьманців”, “Діло”, чч. 216, 217, 219, 220, 223, 224 (30 вересня - 9 жовтня) 1930.